Вдома я вже майже два роки, повернулася святкувати свій 65-річний ювілей, і вирішила залишитися. На заробітках в Італії я була 15 років. В 50 я розлучилася з чоловіком, до того ми вже не жили разом більше десяти років, але не наважувалися офіційно розірвати стосунки.
А потім моя кума поїхала в Італію і почала мене кликати до себе. Я тоді вчителькою в школі працювала, мені було важко прийняти рішення все залишити, але щось мені підказувало, що так буде краще. Дві мої дочки на той час вже вийшли заміж, то ж я вирішила, що зможу їм бути більше потрібною за кордоном.
Одним словом, наважилася я в 50 кардинально життя своє змінити. Розлучилася з чоловіком, розрахувалася з роботи, яку вважала справою усього свого життя, навіть підстригла волосся, змінивши трохи імідж, і поїхала в невідомість.
Спочатку було важко, але з часом я звикла. Зароблені мною перші тисячу євро я довго крутила в руках і дуже пишалася собою, рахувала, скільки ж це вчительських зарплат. Доньки мої відразу стали натякати на те, щоб їм важко живеться, і що треба, щоб я допомагала.
В Італії я побачила традиційну схему – мами приїжджають на заробітки і всі зароблені гроші висилають дітям. І я теж вирішила, що так буду робити. І багато років все до останнього євро ділила між доньками, собі інколи залишала 100 чи 200 євро на дрібні витрати.
Обох дочок я забезпечила квартирами, в яких вони зробили сучасний ремонт, купили всю нову техніку і нові меблі. А потім кума мене зупинила, сказала, щоб я трохи і про себе подумаю, бо приїду додому і нікому без грошей буду непотрібна. Дівчатам моїм дуже не сподобалася новина, коли я повідомила, що давати гроші їм більше не буду, вони навіть певний час зі мною не розмовляли.
Та потім їм трохи перейшло і ми час від часу з ними зідзвонювалися. Зраділи доньки, коли я про свій приїзд оголосила, сказала, що ювілей хочу вдома відсвяткувати. Вони знали, що з пустими руками я не приїду і розраховували на те, що я знов поділю між ними гроші.
Я справді привезла з собою аж десять тисяч євро, та навіть не думала їх віддавати дочкам, бо вважаю, що вже достатньо їм допомогла. Я попередила, що планую вже залишитися вдома і зробити в своєму будинку ремонт. Дочки настільки образилися на мене за це, що навіть на день народження не прийшли і відтоді зі мною не спілкуються.
А я вирішила довести справу до кінця, найняла майстрів і зробила гарний ремонт. В бригаді, яка в мене працювала, був один чоловік на ім’я Михайло, мій ровесник, вдівець, дуже хороша людина. Ми з ним так зблизилися, що він пропонує мені зійтися і жити разом, навіть наполягає на тому, щоб ми розписалися.
Гроші у Михайла є, він далеко не бідна людина, то ж звинуватити його в тому, що він повівся на мої маєтки, не можна, він і сам багато чого має. Його єдина донька давно живе за кордоном, і не потребує допомоги батька. Михайло каже, що все у нього є, от лише душевної теплоти йому не вистачає.
Звичайно, дочки мої проти щоб я заміж виходила. А я собі думаю, а може варто ризикнути і вийти заміж, а що, хіба я не варта щастя?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
