fbpx
Життєві історії
Зоряна проводжала в останню путь свого чоловіка, як раптом їй на телефон прийшло дивне повідомлення

Серпневе небо розривали грім з блискавкою, насувалася величезна чорна хмара, з якої от-от мав хлинути дощ.

Вулицею невеликого містечка сумно просувалася траурна церемонія. Здається, всі жителі міста від малого до великого прийшли, щоб гідно провести в останню путь свого Героя.

Івана в цьому місті знали всі: його весела вдача і добре серце не залишали нікого байдужим. Він завжди любив казати, що людям треба допомагати. Так завжди і робив.

На війну пішов добровольцем. Як не вмовляла його Зоряна, але знала, що якщо Іван щось вирішив, то намарне з ним сперечатися.

Останній раз розмова з чоловіком закінчилася тим, що він наче прощався. Сказав, ти пробач, коли що…

Зоряна і сама не знає, як пережила ці кілька днів, все наче в тумані. В п’ятницю зранку вона чекала дзвінка від чоловіка, але натомість зателефонував командир. “Був сильний артобстріл… Моліться…”, – сказав він.

А ввечері прийшла офіційна інформація – загuнув на полі бою… Кілька днів наче в тумані Зоряна чекала на свого Івана.

Він обіцяв, що після Перемоги вони добудують хату і обов’язково народять сина – братика їхній чудовій восьмирічній донечці. Тепер дитина назавжди залишиться напівсиротою, яка вже ніколи не почує батькового слова, не відчує його підтримки і любові.

Зоряна глянула на телефон і побачила дивне повідомлення.

«Ви мене не знаєте. Мене звати Мирослав. Ми і з чоловіком Вашим були знайомі всього кілька днів. Але це не завадило йому повернутися по мене, коли я лежав на полі бою без свідомості. Я сам нічого не пам’ятаю, бо три дні був в pеанімації. Про все розповіли побратими. Ваш чоловік повернувся, щоб врятувати мене. Його підстерегла куля снайпера. Мені важко тепер з цим жити – я живий, а його немає… Пробачте мене… Ваш чоловік – справжній Герой…».

Дощ таки пролився, але лише після того, як закінчилася траурна церемонія. Лило як з відра. Здається, небо відчувало те, що коїлося в душі Зоряни.

А потім в небі раптом з’явилися веселки, не одна, а дві відразу.

Господь бачить страждання України, він нас не залишить. І обов’язково дасть таку бажану Перемогу!

Слава кожному Герою, який віддав своє життя за мирне і щасливе майбутнє України!

Спеціально для ukrainians.today.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page