– Зібралися з чоловіком в кіно. Дитину до його мами відвезли, я себе в порядок привела і поїхали в кінотеатр. – зітхає Анастасія, дуже красива дівчина років 25. – Квитки купили, вирішили попити взяти. Я пішла до каси, чоловік відійшов у бік.
Поки чоловік ходив, я в черзі стояла, до мене хлопець клеїтися почав. Нахабно так. Я його ввічливо попросила мене в спокої залишити – не зрозумів. Я йому безіменний палець з кільцем під ніс сунула – знову не зрозумів. А хлопець такий був – гоповатого типу, спортивні штани, але туфлі на ногах, шапка так надіта, що вуха сторчма, в руках нісенітницю якусь крутить і щелепами жуйку не жує, а перемелює. Противний тип.
За мене якийсь чоловік в черзі заступився, слово за слово і почалася сварка. Чоловік, коли повернувся і дізнався в чому справа, образився. “Я на 5 хвилин відійшов, а за тебе вже мужики б’ються. З ними в кіно і йди!”. І пішов, мене там кинув. А я сумочку в машині залишила, з телефоном і гаманцем. Я чоловіку кричала-кричала, слідом бігла, наскільки шпильки дозволяли, а він сів у машину і поїхав.
Ключів від будинку немає. Що робити? Вирішила машину зловити і до свекрухи доїхати, дитину забрати. Я ж не знала, куди чоловік відправився. Сподівалася, що Тетяна Іванівна виручить мене грошима. А вона мені двері не відкрила.
Я спустилася до машини, пояснила водієві, що ми їдемо за іншою адресою, там заплачу. Поїхала до мами – її вдома не виявилося. Нагадаю – телефон у сумці, додому не поїхала – ключів немає, а куди чоловік з дитиною і мамою подівся – я була не в курсі.
Мами не було. Водій вже за мною по п’ятах ходити почав – боявся, що не заплачу. Попросила щоб він подивився на своєму телефоні, де найближчий ломбард – обручка на пальці хоч залишилася. Здала кільце, розплатилася з водієм і попросила його довезти мене до будинку. В будинку не було нікого, я до сусідки, вона в декреті, вдома була.
У сусідки я просиділа години три. Потім чую – дитина на весь кричить. Вийшла. Чоловік на мене косо дивиться – ніби це я його без грошей в кінотеатрі кинула. У квартиру зайшли, він побачив, що кільця немає. Давай кричати, що я спеціально його не наділа – чоловіків заманювала в свої сіті.
А я і так зла була – ви уявіть себе на моєму місці. Взяла і на чоловіка накричала, що раз він мене не чує і йому плювати на мене – то нехай збирається і до мами їде.
Чоловік пішов. Я подрузі подзвонила, поскаржилася. Ну реально – кинути дружину без грошей і телефону, виїхати чорт знає куди, а потім ще й невдоволення висловлювати – так хіба робиться? Два дні його не було – у мами жив. А у неї однокімнатна квартира, чоловік на матраці на підлозі спав.
Через два дні приїхав, за речами. Я вже охолола, він усвідомив, що не має рації. Поговорили. Дізналася, що він з кінотеатру до матері коли приїхав за дитиною, та випитувала спочатку – що сталося? Він їй розповів, а вона його переконала в тому, що він має рацію на всі сто відсотків. За всім відомою приказкою: “Якщо жінка не захoче, то чоловік не вcкoче”. І попросила його з’їздити в поліклініку, записатися. А потім – до тітки Галі заїхати.
Помирилися, чоловік вибачення попросив. З’їздили, кільце викупили. В ресторан сходили. Пообіцяв, що більше такого не повториться. Речі, які з собою забрав, вирішив на наступний день у матері забрати.
Поїхали разом. Зайшли за речами, зі мною ніхто не привітався. Ну звичайно – я посміла її синочка довести. Чоловік пішов речі збирати, а його мати командує “Викликайте газель і женіть 5 тисяч.”.
Ліжко вона йому купила, щоб не на підлозі син улюблений спав. А хто її просив? Ніхто. Та й нам односпальне ліжко не потрібнe. Відмовилися гроші давати.
Образилася. Облаяла нас і вигнала. Мені не звикати, а ось чоловік на неї розсердився, сказав що більше ніколи в житті до неї не приїде.
І то не кінець. Ще через два дні – дзвінок у двері. Я відкрила – там ліжко розібране, і вантажники просять в папірцях розписатися. Я чоловікові зателефонувала – сказав в шию їх гнати і нічого не підписувати.
Вантажник давай матері чоловіка мого дзвонити. Лаялися-лаялися вони, вантажник ліжко кинув, колезі скомандував на вихід йти і вони пішли. А ліжко в під’їзді залишилася.
Везти назад за свій рахунок? Навіщо воно мені треба? У квартиру занести? Вийде, що ліжко ми забрали і свекрусі гроші за нього повинні віддати. Я подумала, двері закрила і пішла в квартиру. Нехай вона сама розбирається. Ніхто її не просив в наші відносини лізти і ліжко синочку купувати. І взагалі, хіба для матері сварка сина з дружиною – привід для покупки йому ліжка? Мені здається що ні.
Ліжко вкрали. Наші сусіди, напевно. Свекруха ввечері пристрибала, за ліжком. А нема. Вона давай мене змушувати по сусідах йти, питати. Ага, сама натворила, а я – йди. А якщо врахувати, що я прекрасно пам’ятаю, як вона мене вилаяла, не соромлячись у виразах, то я і зовсім їй нічого не винна.
У квартиру зайшла. двері зачинила. З сином розбирайтеся. Це він мені сказав ліжко не брати і нічого не підписувати.
Написала свекруха на нас заяву, що ми у неї ліжко вкрали. До нас приходили і розпитували, як справа була. Поліцейські сміялися. Кажуть, перший раз на їхній практиці з подібним стикаються.
Не знаю, як чоловік, а я вирішила більше з його матусею не перетинатися – нерви спокійні будуть.
А якщо коротко – ото в кіно сходили. І в кіно, і в цирк, і в дypдом.
