Я завжди жила заради когось. Спочатку – заради своєї мами, яка лежала багато років, а потім заради своєї єдиної доньки, яка постійно картала мене за те, що я їй нічого не дала.
І лише тепер розумію, що жила неправильно, бо як би не старалася вгодити, все одно щось буде не так.
Вийшла заміж я за свого сусіда. Микола жив неподалік, придивлявся спочатку, а потім і за дружину взяв.
Після весілля ми жили у мене, вдвох було значно легше вести господарство. У Миколи руки золоті були, став він будинок будувати, і вже через кілька років поряд з нашою старою хатою стояв новий доволі пристойний будиночок.
Незабаром у нас і донечка народилася, Оксанка.
Ми з Миколою намагалися їй дати все необхідне, але в межах своїх сил. Та в підсумку цього вийшло замало, бо коли Оксана виросла, то почала нас звинувачувати, що ми їй нічого не дали.
Дочка вийшла заміж і привела зятя додому, стали молоді жити в новому будинку, ну а ми з Миколою поступово переселилися в нашу стару хатину, аби доньці не заважати.
Поки ми ще були удвох, Микола і в старій хаті все полагодив так, що і там можна було жити. Але коли чоловіка не стало, я геть засумувала в нашій напіврозваленій комірчині.
Дочка в новий будинок мені не дозволяла без дозволу заходити, та й сама до мене навідувалася не часто, хоч і жили ми на одному подвір’ї.
Одного разу я не витримала, і поскаржилася доньці на життя, що грошей нема, і в хаті холодно, бо з усіх вікон вітер дме, а з даху вода тече, може б зять подивився і полагодив щось.
Але Оксана відповіла, що та сама винна. Он інші жінки не полінувалися, поїхали закордон на заробітки, хто в Італію, хто в Іспанію, хто в Грецію, хто в Португалію.
Такі і собі на житло заробили, і дітям допомогли квартири купити.
Донька мені дорікнула, що я вдома сиділа, поки інші на заробітках гроші заробляли, то нехай тепер і вибачаю.
– Але ж не всі, донечко, можуть бути заробітчанками, – кажу.
– А чому ж не всі, мамо? Хто хотів, той поїхав, і не пошкодував, – огризнулася Оксана.
В березні минулого року, Оксана закрила свій будинок на ключ, а сама з дітьми поїхала в Чехію.
Мені вона в свою хату заходити не дозволила.
Живе собі за кордоном, а до мене навіть не зателефонує і не запитає, може мамі чогось треба.
Ви не подумайте, на дитину свою я зла не тримаю, напевно таки – я сама винна. Треба було їхати на заробітки, як це інші зробили.
Зараз я дуже про це шкодую, але нічого уже не повернеш.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
