fbpx
Життєві історії
Життя триває…

Іван Лантух став посміховиськом на все село. Йшов вулицею й уникав співчутливих поглядів, котрі прилипали до спини, як мухи, а він, опустивши голову, робив вигляд, що не відчуває і нічого не трапилося. Посміхався… і як міг, так грав свою роль, ховаючи важкі роги зради.

У всьому винуватий клятий інтернет. Хто його видумав? Він, мов павук, плете павутину й обплутує нею Всесвіт, ловлячи у свої потаємні сіті. Обмін інформацією здійснюється блискавично, незалежно від того, де і в якому місці перебуває людина. Цей наpкотик пожирає всіх. Хто хоч раз заглянув у глибину його очей – на все життя залишається його рабом, незалежно від віку.

Іванова Ганька вже купу років на заробітках. Працювала у Польщі, потім – в Італії, а останні два роки – в Америці. Попри те, що між ними океан – інформація поширюється зі швидкістю ракети. Сусідка Марина, завдяки інтернету – хапала на кутні, володіючи всіма найсвіжішими новинами. Її чоловік Петро, злий на неї, як пес, бо їсти не готує, худобу не обходить, а тільки сидить у тому ящику й увесь день клацає.

Позаочі всім розповідає, щоб з нею не мали ніякого діла, бо вона – лайкофілка і репостітутка. І що ви думаєте? Якось надибала Марина у фейсбуці, що Іванова Ганька вийшла в Америці заміж. Великими буквами чітко було написано, що шостого липня Ганна Лантух офіційно зробила це. Язиката Хвеська миттю рознесла селом свіжу новину. Всі були в шоці.

Одні буцім то співчували Іванові, а інші – тішилися, бо «жаба» роздирала гpуди, що жінка стільки років за кордоном, і грішми, як шпалерами, можна обклеїти стіни. Вже пора би повернутися до рідної домівки, але де там – все мало і мало.

Іван на цю інформацію натрапив і сам, але мовчав, бо сором обпікав, наче вогонь, душу ятрила якась невідома сила, а голова свербіла, ніби справді на світ просилися роги. Ходив, мов із хpеста знятий, і в глибині душі запитував: «Як вона могла?». Він так вірно кοхав! Чекав з тих заробітків, мовби ясного сонечка у хмарну погоду, вірив, надіявся, а тут – новина, наче грім з ясного неба.

Прийшов на роботу. Співробітники, опустивши голови, мовчки дивилися на екран комп’ютера, роблячи вигляд, що працюють. Ніхто не насмілювався запитати, як почувається лисий олень, і гра у мовчанку затягнулась аж до обіду. Раптом Охрім, друг дитинства, не витримав і почав розмову:

– Знаєш, Іване, наше життя складне, і ніхто не знає, де кого що чекає. Живеш і думаєш, що все в шоколаді, а раптом виникають непередбачені обставини.

Іван, слухаючи, не витримав й одразу взяв бика за роги.

– Що ти ходиш кругами, а конкретно нічого не говориш? – грізно запитав. – Думаєш, я невіглас і нічого не розумію, що хочеш сказати? Говори –уважно слухаю.

Той не знав, з чого розпочати. У глибині душі боявся образити, бо колись сам побував на його місці. Перша дружина Охріма зробила такий самий жест, як і його – Іванова. Думав, що не переживе, але слава Богу, знайшов іншу й щасливий як ніколи. Тільки хотів відкрити рота, як Іванів телефон радісно заспівав: «Ты мой единственный, хмельной и сладкий гpех».

Телефонувала Ганька. Це її рінгтон. Ведучи внутрішній діалог, він довго вагався – брати слухавку чи ні. Та все-таки взяв, бо хотів на власні вуха переконатись у правдивості інформації. Ганька, защебетавши, запитала:

– Івасику, щиро вітаю з днем Ангела! Що там у вас? Як діти, онуки?

Іван стояв, немов ошпарений кип’ятком, і не міг повірити у те, що почув. От стерво, думав, як уміє лити бальзам на душу! Хоч до рани прикладай! Якби не знав, що вийшла заміж, то повірив би з першого слова.

– У нас по-старому все, – удавано байдуже відповів. – Ти краще розкажи про себе. Як минула ш∧юбна ніч?

– Яка ніч? – здивовано перепитала.

– Буцім не знаєш, – роздратовано вів розмову Іван. – Ціле село знає, б’є в литаври, що Ганька Лантухова вчора вийшла заміж, а ти – ні.

Жінка на деякий час замовкла, ніби щось пригадуючи, а коли згадала, то з відчаю заплакала. Вчора щось у фейсбуці, напевно, не так клацнула, а він видав неправдиву інформацію. Хотіла написати, що вона заміжня жінка, бо пишуть там різні, й от маєш результат…

– Івасю, невже ти повірив, що я могла зрадити тебе, наших дітей, онуків, –мовила Ганька. – Ви для мене найрідніші люди на світі. Це все комп’ютер! Я сьогодні вирішила, що їду додому. Вистачить тинятися по чужих кутах. Усіх грошей не заробиш. Через тиждень зустрічай!

Щось клацнуло, і розмова припинилася. Іван ожив. Зухвало подивився на Охріма, який втратив дар мови, і сів за робочий стіл. У голові прокручував діалог розмови з дружиною і був на сьомому небі, прийшовши до висновку, що не було щастя, та нещастя помогло зняти з голови важкуваті роги.

Поки Іван думав про Ганьку – вона не гаяла часу і вирішила виправити помилку. Знову щось у фейсбуці клацала, клацала і таки наклацала. Язиката Марина хотіла бути в курсі всіх новин і зайшла на Ганьчину сторінку. Здивуванню не було меж. Прочитавши, що Іван Лантух одружився, відразу ж набрала номер сусідки. Напевно вирішив відімстити, обмінювалася інформацією з нею. Цікаво, з ким? Стільки приховував і чекав слушного моменту, щоб мати виправдання перед дітьми.

Іван навіть не усвідомлював, що став «притчею во язицех». Задерши носа, йшов стежкою і посміхався у глибині душі. Спостерігав за тими, які недавно брали його на кпини. Їхня поведінка насторожувала. Сам не знав, що опинився в однаковому становищі з Ганькою. Трохи шкодував, що закінчується холостяцька відпустка і він скоро опиниться в полоні сімейних буднів.

Чого гpіха таїти – Ганька та Іван Лантухи не належали до категорії «святих». Що знайдеш, а що загубиш, ніколи не вгадаєш – це було їхнє сімейне кредо. Прожили все життя, дотримуючись принципу – коли нема того, кого любиш, то люби те, що маєш. Для різноманітності можна інколи стрибнути у гречку, але треба вміти вчасно вийти сухими з води, й то так, щоб і вовк ситий, і кози цілі.

Таке життя… і воно триває…

Василина ВОВЧАНСЬКА. м. Тернопіль, НД

#історії

Related Post