fbpx

Житло, яке пропонує нам моя мама, потребує ремонту. Виникла ситуація, коли ми ще нічого не отримали, але маємо вкладатися не зрозуміло в що. А знаючи свою маму, я не впевнена, що коли ми зробимо ремонт, вона не передумає

У це важко повірити, але у мене з свекрухою кращі стосунки, ніж з мамою. Зараз мені 35 років, мамі 60, але все це триває вже давно. Мама виховувала мене одна. Після розлучення у неї залишилася образа на батька, і вона докоряла мені, що навіть не спілкуючись з батьком, я схожа на нього.

Заміж я вийшла без її благословення. Мені була поставлена умова – або мій наречений, або її квартира. Я пішла в нікуди. Свекри мовчали, але прийняли мене. Перший час ми жили разом, з свекрухою у мене склалися гарні стосунки. Потім ми з чоловіком вирішили купити квартиру, у нас народилася дитина.

З мамою весь цей час ми не спілкувалися. Вона і на весілля до мене не прийшла, і на хрестини онука. Потім рідня нас ніби як примирила, стали спілкуватися, але тільки заради онука.

Ми з чоловіком взяли квартиру в кредит, хорошу, трикімнатну, в новобудові. Але зараз нам важкувато виплачувати за неї щомісячні платежі і ми вирішили її продати. Розповіла просто для інформації мамі. На що вона запропонувала продати одну з її квартир і закрити нашу іпотеку, зберігши квартиру дітям. Ми погодилися. Тепер шкодую.

Квартира, яку мама хоче нам віддати, в дуже поганому стані, щоб її продати, спочатку там треба зробити ремонт. Часу займатися ремонтом цієї квартири у нас з чоловіком немає, мама сама там нічого не робить, тільки нас клює, щоб їздили туди і що-небудь ремонтували, фарбували, мили.

Ця квартира колись мамі дісталася у спадок від бабусі. Коли я виходила заміж, вона нас туди не впустила. Там багато років жили квартиранти, які не дбали про її стан.

Одним словом, виникла ситуація, коли ми ще нічого не отримали, але маємо вкладатися не зрозуміло в що. А знаючи свою маму, я не впевнена, що коли ми зробимо ремонт, вона не передумає.

Поставила перед чоловіком питання, щоб здійснити наш початковий план, виставивши на продаж нашу квартиру, не претендуючи на її майно. А то, якщо все-таки продамо і візьмемо у неї ці гроші, то вона постійно згадуватиме мені цю допомогу при кожному зручному випадку.

Що мені робити – сподіватися, як і раніше, лише на себе, чи прийняти це спізніле придане.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page