Життя складається із смуг, і зараз я потрапила явно не в білу смугу. Вийшло так, що у всіх сферах життя у мене зараз повний завал. Три роки тому я вийшла заміж по любові. До весілля ми зустрічалися майже рік, і рішення одружитися було взаємним. Мої батьки поїхали жити в село – доглядати за старенькою бабусею, а ми оселилися в їхній квартирі. Для мене було дійсно важливо, що ми живемо окремо. Я вважаю, що молодята не повинні мешкати під одним дахом з батьками.
Жили ми з чоловіком добре, все було стабільно і спокійно. Я і чоловік у всьому ладнали, у нас ніколи не виникало суперечок. Як мені здавалося, у нас були практично ідеальні відносини. Але три дні тому, коли я з роботи прийшла додому, то виявила відсутність речей мого чоловіка і записку, що він йде від мене. І більше ніяких пояснень.
Я була просто ошелешена. Години дві я просто сиділа з запискою в руках і нічого не могла зрозуміти. Потім все-таки зважилася зателефонувати і поговорити з ним. Він не взяв слухавку. На наступний день мій улюблений теж не відповідав на дзвінки. І досі мені незрозуміла причина його вчинку.
Ну, якщо він знайшов собі іншу, можна було б просто сказати. А залишати мене в невідомості це просто нечесно! Як він міг так зі мною вчинити? В чому я винна?
Через день після того, як мій чоловік пішов, коли я вранці прийшла на роботу, мені повідомили, що я потрапила під скорочення. Я працювала менеджером по закупках у великій торговельній фірмі. Мені дуже подобалася моя робота і справлялася я з нею добре. Пропрацювала я так чотири роки. І тепер я стала їм не потрібна. Мене попросили написати заяву в той же день.
Я не знаю, що мені робити: мені тридцять років і я нікому не потрібна. Ні роботи, ні чоловіка. Я просто розбита і не знаю як мені далі жити. Я знаю, хтось скаже, що у багатьох такі проблеми бувають, але все здається просто, коли дивишся на ситуацію збоку. А коли сам опиняєшся в ній, то неможливо спокійно на все реагувати.
Я прокручую в голові: от якби чоловік був поруч, я б прийшла, розповіла йому, і ми разом вирішили б що робити. А зараз і поговорити ні з ким і підтримку нема звідки отримати.
Останньою краплею, що переповнила чашу мого терпіння, став дзвінок мами, яка сказала, що вони повертаються жити в місто. Було вирішено бабусю забрати з собою і тому мені потрібно з’їхати з квартири. Я навіть не встигла нічого розповісти ні про чоловіка, ні про роботу. Хоча після таких новин і ділиться нічим не хотілося.
Мені чомусь так шкода себе. Куди мені тепер переїжджати? Роботи немає, грошей немає. І немає поруч людини, на підтримку якої можна було б розраховувати.
Чомусь мені здається, що у мого чоловіка є інша, і до мене він вже не повернеться. Квартира теж уже моя буде не скоро. Залишається знайти роботу і самій дбати про себе. Я навіть це розумію, що крім мене самої мені нікому допомогти, просто не можу зібратися з силами і вирішити, що робити далі.
Фото ілюстративне.
