Я коли дізналася, що моя єдина донька мене кидає, і в Америку летить, то плакала цілий тиждень, зупинитися не могла.
Мені 63 роки, не молода я, і здоров’я останнім часом підводить, то ж одній мені залишатися чисто по-людськи страшно.
Тетяну я ростила як квіточку, і не буду приховувати, що сподівалася, що в старості саме біля неї я прихилю голову.
Донька вийшла заміж 10 років тому. Вони з зятем в місті квартиру мали. Але до мене заїжджали по кілька разів на тиждень, а на вихідні взагалі залишалися ночувати.
Свого 8-річного внука я дуже люблю, він – сенс мого життя. Коли має приїхати мій Максимко, я печу його улюблене печиво, купую цукерки, і машинки всякі, адже це така радість – мати онука.
Приблизно 4 роки тому зять мій виграв Зелену Карту, і за нею подався в Америку. Відтоді жодного разу не приїжджав, все обіцяв, що як тільки отримає якісь документи, то відразу додому і повернеться.
Але тепер у нього плани змінилися, і він вирішив забрати дружину і сина до себе. Зараз, виявляється, це зробити простіше.
Тетяна моя в Польщу поїхала, там їй американську візу відкрили, і вона, не порадившись зі мною, полетіла до чоловіка.
– Мамо, ти ж розумієш, що сім’я має жити разом? – сказала мені донька.
– А як же я? – питаю. – Ти на кого мене залишаєш?
– Не починай, мамо. Багато жінок так живуть, а ми фінансово тобі допомагати будемо.
Поїхала моя Тетяна, навіть не думала. А я проплакала кілька днів, бо мені було прикро, що єдина донька так зі мною вчинила.
А тут якось до мене зайшов мій кум Павло, хресний батько Тетяни. І став розпитувати, чого я така засмучена.
От я йому все і розповіла, сказала, як мені важко, і що боюся самотньою старість зустрічати, адже швидше за все, Тетяна моя не скоро додому повернеться.
Павло сказав, щоб я не журилася, і що він обов’язково щось придумає.
І придумав! Заміж мене покликав! Він давно вдівець, як і я. Ми колись дружили сім’ями, так і покумилися.
Павло зізнався, що давно мені хотів це запропонувати, та ніяк не наважувався. А зараз вирішив, що або тепер, або ніколи!
І знаєте що? Я погодилася. Павло – дуже достойний чоловік, з ним старість зустрічати не страшно буде.
Зателефонувала я в Америку, щоб доньці радісну новину повідомити, а вона зовсім не пораділа.
– Навіщо так соромитися перед людьми? – сказала мені донька. – Та й не можна кумам одружуватися! Про що ти тільки думаєш, мамо?
Тепер я розгубилася, і сама не знаю, що мені робити.
А тим часом Павло моєї відповіді чекає.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
