fbpx

Засилати старостів до Марії, Михайлові заборонила мати. Натомість сама прийшла у хату і з порога почала розповідати, який поганий у неї син. Так, через своїх батьків, Михайло і Марія зійшлися, коли їм обом було під п’ятдесят

Своє дитинство Марійка згадує з тремтінням. Дівчина зростала в інтелігентній сім’ї. Мати була з польського шляхетського роду – дуже сувора, немов із заліза кована жінка. Вони з братом не мали права бігати, ослухатися, заперечити, голосно розмовляти, їсти і пити поза обідами… Батько ж, навпаки, був спокійним і добрим, але повністю корився жінці. І лише ставши дорослою, дівчина зрозуміла причину цього: батько відчував провину перед дружиною.

Батько зробив необачний крок – працюючи бухгалтером в одній установі, піддався на вмовляння друга, і позичив йому з каси велику суму грошей. А той написав на нього донос. Батька засудили на 10 років. Бідували вони тоді страшно, а через сім років батько повернувся. Життя ніби почало налагоджуватися, аж сталася біда з братом. Пішов в армію здоровим, а повернувся калікою. Сім’ї потрібні були гроші, тому, закінчивши школу, Марія влаштувалася на завод токарем. Джерело

Важкий тягар заробітків для сім’ї ліг на її плечі. Мати і далі не давала спуску доньці.

– Після роботи ти мусиш бути вдома…  Вона ніколи не сміла перечити мамі. Так, вона розуміє, що брат хворий, ні – вона зовсім не безсердечна, так, вона буде робити усе, що скаже мама… Кивала головою, погоджувалася, а сама подумки верталася у свій цех. Нещодавно до їхнього дружного молодого колективу приєднався новий працівник, її одноліток – слюсар-ремонтник Михайло. Сором’язливий, неговіркий, але майстер на всі руки. Дівчата вже не раз штурхали її під боки, мовляв, на тебе, Машо, він задивляється. На такі слова Марійка тільки зітхала.

Марія жила, ніби закована в довгий ланцюг: робота – дім, дім – робота. Спробувала якось поговорити з мамою, офіційно попросити дозволу піти на танці, але маму від почутого ледь “швидка” не забрала. Відтоді дивна болячка “підкошувала” матір щоразу, як тільки Марійка намагалася нагадати їй, що вона вже доросла.

І все-таки у них з Михайлом відбулося побачення. Слухаючи хлопця, Марія не могла повірити: його життя, як дві краплі води, схоже на їхнє. Михайло теж мав польські корені, щоправда, свого батька він навіть не пам’ятає, бо й прізвище носив материне. І скільки не підступався, щоб та пролила світло на його походження, так нічого і не добився. У хаті не було жодного документа чи свідоцтва, лише раз мати обмовилася, що йому не треба нічого знати, аби не було неприємностей.

Якось Михайло поїхав до тітки у Варшаву, її провідати. Вона розповіла, що насправді сталося. Його мати йшла заміж всупереч волі родини, яка невдовзі відмовилася від неї. Коли Михайликові було п’ять років, він разом з трирічною сестрою потрапив у дитячий будинок, бо їх матір засудили на 10 років тюрми. Вона була касиром, коли у неї захворіла донька, вона вирішила взяти з каси кілька рублів. Планувала віддати разом із зарплатою, але хтось “добрий” заклав її відповідним органам. Повернулася вона через сім років, забрала дітей з інтернату і заборонила будь-кому згадувати про минуле.

Те одне-єдине побачення, на яке Марійка і Михайло дивом зуміли прийти, відкрило істину – вони кохають. Але натомість залишило по собі безліч таємниць. Виявилося, що їх хрестив один і той же священик. Обидві сім’ї три рази переїжджали з місця на місце і весь час опинялися по сусідству. Навіть так звані фірмові страви сімей виявилися однаковими.

***

Життя в кожного йшло своєю чергою, і більше зустрітися їм так і не довелося. Марійка важко захворіла, довго лікувалася і перейшла на іншу роботу. А Михайло, повернувшись з того побачення додому, повідомив матері про те, що зустрів гарну дівчину і, мабуть, засилатиме сватів. У відповідь його матуся… “знепритомніла”. Коли ж очуняла, назвала сина безсердечним і нагадала про те, що вона у свій час таки забрала його з дитячого будинку, хоча могла цього і не робити. А тепер він її хоче покинути?

Спливло ще десять років. 28-річна Марійка сумлінно доглядала батьків і брата, забувши про своє особисте життя. Михайло зробив те саме, адже мати не працювала, проте була вельми вибагливою, тож мусив крутитися на трьох роботах. Обоє жили заради інших членів своєї родини.

Їхня наступна зустріч відбулася випадково.

– Ти? – майже в один голос вигукнули вони, зіштовхнувшись на вулиці. Від несподіванки домовилися про зустріч після роботи – і розбіглися. А далі все було, наче в казці. Той зимовий місяць був найщасливішим для них. Щовечора Михайло зустрічав її після роботи, і вони пішки йшли додому через усе місто. Щоразу іншими шляхами, бо світ тісний, батьки можуть дізнатися. То на одній лавочці посидять, то на іншій.

– А давай ми завтра підемо і тихенько подамо заяву, – одного вечора запропонував Михайло. – І так само тихенько розпишемося?

– Поставимо батьків перед фактом, щоб вже нічого не змогли зробити? Давай!

Безмежно щасливі і задоволені ідеєю, повільно йшли додому. Вже підходили до Марійчиного будинку, як побачили, що назустріч іде її батько. Марійка в той вечір йшла додому, як на каторгу. Лише переступила поріг, побачила страшну картину – батько заспокоював матір, яка трималася за серце і важко дихала. Слово взяв батько:

– Марійко, слухай. Зять загалом підходить, але… після того, як нас не стане. Зрозуміла?

На цьому розмова закінчилася. Михайло відтоді так і не з’явився, і Марія втратила надію на щасливе сімейне життя. Ще за кілька років, захворівши, почула від місцевих ескулапів, що й матір’ю стати їй не доведеться: існує велика ймовірність народити неповноцінну дитину. З тих пір вона поставила на собі хрест і ніби змирилася з такою участю.

Наступна їхня зустріч знову відбулася випадково, доля наче сама свідомо зводила їх. Михайло розповів їй, що ж тоді сталося, чому він зник на ці кілька років. Знову мама. Дійшло до того, що вона простежила за сином, в істериці кричала, що вона ніколи не дозволить йому одружитися, і відтоді щовечора закочувала очі під лоба і хрипіла, немов справді прийшли її останні дні. Михайло мусив доглядати матір, бо сестра ще молодою вискочила заміж і виїхала в інше місто.

– Знаєш, Михайле, кому будемо розповідати – не повірять, – із сумом казала тоді Марійка. – Незабаром 40 років стукне, а ми, як ті діти, залежні від батьків. Може, ще раз спробуємо, приходь через тиждень у гості – вже ж не виженуть тебе.

“Гості” до Марійки таки прийшли, щоправда, не коханий, а його мати. Якраз поралися з матір’ю на кухні, коли вона зайшла. Чемно назвалася і, поїдаючи поглядом Марійку, почала розповідати, якого поганого сина вона має. Усі найважчі гріхи, які існують у світі, за її словами, були зібрані у Михайлові. Виявляється, він страшенний пияк, б’ється і буянить. У нього є інша сім’я, троє дітей і коханка…

Марійка зблідла і від почутого почала заїкатися. – Ні, такого не може бути! Я не вірю!

Швидше знайшлася мати Марійки і льодяним голосом запитала:

– То з якою метою ви до нас завітали?

– Щоб вона, – тицьнула пальцем на Марійку, – поговорила з моїм сином, аби він покинув коханку.

*** Їм вже було під п’ятдесят років. Не стало їхніх батьків, Марійка і Михайло змінили адреси. Одного ранку, тільки Марія прийшла на роботу у свій ЖЕК, завітав перший відвідувач – Михайло. Вони дуже дивувалися, а потім і сміялися – це ж треба, щоб доля так вела. Адже тепер він живе поряд з Марійкою, а в ЖЕК прийшов приписуватися. Отак усе життя пройшло поруч, але окремо.

Вони зустрічалися ще цілий рік. Марія все ніяк не могла викинути з пам’яті слова його матері, але виявилося, що усе це вигадки. Вони таки нарешті одружилися.

А потім для них стало справжньою загадкою фото своїх батьків, яке Марія знайшла в сховку батьків Михайла. Вони і досі гадають, яким чином їхні сім’ї були пов’язані і чому жодного разу не згадали про знайомство. Але це вже немає ніякого значення – нехай на старість, але вони спробували стати щасливими.

Мирослава КОСЬМІНА

Фото ілюстративне – besplatka.ua.

You cannot copy content of this page