Я ще зараз пам’ятаю, що свого часу у мене було таке гарне дитинство з шикарними канікулами в дитячих таборах для відпочинку, а якщо вже я і залишалася в місті вдома, то усім двором гуляли разом, бігали, гралися, усі одне одного знали.
Часи змінилися зараз, на жаль, діти не радіють тим речам, яким колись раділи ми. Хоч і є комп’ютер, але дитинство в чотирьох стінах за ним, це не яскраве дитинство з пригодами в наші часи.
Відпочинок в оздоровчому таборі не всім батькам по кишені зараз, в наші часи, адже за це потрібно викласти чималу суму коштів, особливо тим, хто не має жодних зобов’язань.
У місті залишити дитину весь день одну, поки батьки на роботі страшнувато, якось зовсім не надійно: гуляти на вулиці одній дитині не варіант, а в 4-х стінах – ще гірше.
Нас виручає наша бабуся, мама мого чоловіка, адже моя власна мама живе в столиці, я і сама тут виросла. Але мама часто і займатися двома дітьми 8-ми і 11-ти років їй не під силу, як і їздити до нас з протилежного кінця мегаполісу.
А мама мого чоловіка Івана живе в селі і, якби не вона, не знаю, що б ми і робили, ми б точно не впоралися б без неї.
Ми з чоловіком звичайна пересічна сім’я. Нам обом трохи за 30, двоє дітей, кредит виплачуємо за трикімнатну квартиру: у нас з Іваном хлопчик та дівчинка, тому всім потрібно по кімнаті, меншу квартиру було брати не варіант.
Ми з чоловіком обоє працюємо, радіємо, що маємо роботу в цей доволі важкий час. Справляємося якось, економити доводиться, років 4 вже обоє у відпустці не були. Вважаємо за краще брати грошову компенсацію.
Так що мама Івана нас виручає в плані того, що діти хоч не на асфальті літо проводять, а в селі, на чистому повітрі біля річки.
Незамінна бабуся живе на одну скромну пенсію.
Ми з чоловіком намагаємося хоча б раз в 2-3 тижні приїхати провідати маму та дітей.
Загружаємо в машину продукти, намагаємося привезти все, що необхідно. Пенсія у моєї свекрухи – копійки, та, багато чого вона вирощує на городі, але дітям зараз подавай і ласощі, і молочку, і інше.
Гроші переводимо на картку, а як інакше. Мама чоловіка, правда, раніше відмовлялася, казала, що внуки їй в радість і вона не збідніє, але ми ж розуміємо, що наші зарплати не можна порівняти з пенсією мами, на яку особливо не розгуляєшся.
Хіба за ці гроші може прожити доросла людина з двома маленькими дітьми?
Брат Івана, який теж кілька років тому виїхав до столиці, одружився 4 роки тому.
У його дружини був син від першого шлюбу, зараз йому 10 років, 3 рочки недавно виповнилося молодшому, уже загальному малюкові.
Перший раз брат мого чоловіка з дружиною привезли моїй свекрусі дітей десь влітку в минулому році, а самі, користуючись такою вдалою нагодою, у відпустку відправилися.
Бабуся наша нічого проти не мала, на 2 тижні залишила обох їх у себе, потім молодшого його мама забрала, а старший з нашими дітьми був у бабусі все літо.
Мені, звісно, це не дуже подобалося, і справа навіть не в тому, що цей хлопчик не рідний їй онук, бабуся відноситься до пасинка молодшого сина тепло, наче до рідної своєї дитини, вона не відрізняє дітей, до всіх ставиться однаково.
Ось і в цьому році погодилася прийняти і тих онуків на все літо, дружина брата Івана ж вийшла на роботу, садок для молодшого є, але у бабусі в селі ж краще.
– Старший мій син в місті сидіти буде, і молодший в садочку, – скаржилася дружина брата Івана свекрусі в травні, – так погано він до садочка звикає, за два місяці два лікарняних. Йому б відновитися десь на природі, на свіжому повітрі. Дітям так добре у вас, вони такі щасливі, аж сяють. Як ми вдячні вам за турботу, мамо!
Бабуся натяк зрозуміла, покликала їх до себе, хоча це і важко. Вона одна, а дітей четверо з яких один зовсім малюк. Але справа навіть не в цьому.
У минулому році брат Івана з дружиною дітей привезли, а ні копійки грошей мамі не залишили. А діти, як відомо, хочуть їсти щось смачненьке, ще й не просту картоплю, чи макарони, а щось смачненьке.
– Так нічого, – говорила мама. – вони просто не подумали. У мене відкладено є трохи грошей, я якось вже впораюся.
Ну звичайно впоралися, ми ж і продукти залишили, і гроші регулярно перераховували. Але і в цьому році дітей привезли до мами чоловіка вже в 20-х числах травня. З речами і без копійки на їх прокорм.
Але літо минуло, осінь.
А в кінці осені ми діток до бабусі в село відвезли, адже у нас світла немає, холодно, а в бабусі хатина тепленька, грубка, газ є, ми там 2 роки тому воду провели, зробили душ, туалет, є всі зручності для діток.
Нам спокійніше, коли діти з бабусею і брат Івана своїх привіз.
Звісно мені це не подобається: у брата чоловіка і його дружини зарплати непогані, кредиту немає, живуть в квартирі, яка дружині у спадок дісталася. І знову просто привезли дітей, самі поїли в матері, дітей і дві торби одягу залишили і поїхали спокійно додому.
Невже не здогадуються, що утримання двох дітей грошей коштує? Ми привезли своїх трохи пізніше. Як завжди – з повним багажником всього.
А свекруха нам вже вручає список, що привезти наступного разу, бо свої гроші вона тепер відкладає, хоче щось там навесні ремонтувати у хаті невеличкий зробити.
– Суп зварила – не їдять, давай сосиски, – зніяковіло скаржилася бабуся, – так сир з варенням теж не хочуть, давай йогурти. У нас полуниця морожена закінчилася, а в магазині зараз фрукти та овочі дорогі.
– Цікава ти, – не витримала якось я і зателефонувала дружині брата свого чоловіка, – майте совість, дітей привезли, а їсти вони що по-твоєму будуть?
– Твої їдять, – була відповідь, – а мої чим гірше? Бабуся нагодує.
І телефон вона просто поклала відразу сама, вже мій чоловік не витримав, сам з братом поговорив.
Після розмови я з братом чоловіка посперечалися.
– Що це за бабуся, яка гроші просить за те, що внуки у неї живуть?
Всі доводи, що бабуся не просить, а й годувати їй їх не має на що, особливо за їх запитами, не подіяли.
– Я заберу дітей і відправлю їх до своєї мами, – заявила дружина брата Івана своєму чоловікові, – зрозуміло, наш старший син їй не рідний, а й на рідного онука копійку не витратити, це як?
Ага, аж три рази забрала, мама у неї живе недалеко, але бажання з онуками сидіти не виявила абсолютно. А може грошей теж немає, а дочку свою знає дуже добре
Брат Івана, після того, гроші сам перерахував мамі після того, пообіцяв робити це регулярно. Не без навіювання з боку мого чоловіка, зрозуміло. Бабуся бабусею, а сидіти влітку з онуками вже допомога істотна.
– Ось раніше бабусі з дітей грошей не брали, – сказала дружина чоловікового брата, – а зараз куди не глянь – всі хочуть грошей.
А я вважаю, що вона не права. Просто їли раніше онуки у бабусі картоплю з квасом і млинці з молоком, йогуртів, круасанів та морозива не просили. Та й простіше життя було. А зараз інший час. Мамі важко, її теж потрібно зрозуміти.
Ну хіба не так? Як це не давати бабусі гроші, а забирати у неї останні копійки з пенсії?
Фото ілюстративне.
