– Треба щось робити, Максиме. Так далі тривати не може. У нас двоє дітей, один в садочок ходить, інший в школу, витрати великі, а а нам грошей не вистачає, – кажу я своєму чоловікові.
– А що я можу зробити? – знизав плечами чоловік. – Я працюю, заробляю. Але хіба я винен, що нам зарплату урізали? – каже.
– Урізали в половину? Це щось нереальне. Тоді шукай іншу роботу. Я вже взяла кредит, щоб оплатити всі гуртки нашому старшому сину. А їжа, а одяг? Тепер все це дуже дорого. До того ж, іде зима, і оплата комунальних значно збільшиться.
Тому я просто в паніці, і не знаю, що робити. Максиме, ти чуєш мене? Треба щось вирішувати, – майже крізь сльози намагалася я пояснити своєму чоловікові, що ситуація критична і треба щось робити.
Ми з Максимом одружені вже 10 років, живемо окремо в трикімнатній квартирі, яку придбали разом. На перший внесок нам дали мої батьки, а потім ми вже самі виплачували щомісячні внески, економлячи практично на усьому. Я про це не шкодую, бо тепер у нас є власне житло.
Дітей у нас двоє: старшому сину 9 років, молодшому 5. Старший син вчиться в школі, показує гарні успіхи, і тому я його розвиваю ще на різних гуртках і секціях, а це коштує доволі багато. Одне лише заняття з англійської мови для нього мені обходиться в 400 гривень, а на англійську він ходить 2 рази в тиждень.
Я вважаю це виправданим, бо зараз такий час, що знання з іноземної мови є обов’язковими, і якщо з дитинства не вчити іноземну мову, то потім буде значно важче, це я і по собі знаю.
Воджу я старшого сина на футбол, який йому дуже подобається, і на шахи – недавно він сам захотів. Я вважаю, що роблю все правильно, бо вкладання в розвиток дітей – це найважливіші капіталовкладення.
Але останнім часом нам дуже не вистачає грошей, я навіть вже кредитну картку відкрила, щоб не обмежувати дітей у розвитку і дозвіллі. І все тому, що чоловік став приносити додому в два рази менше грошей.
Пояснюю ситуацію Максиму, а він або відмовчується, або руками розводить, мовляв, а що я вдію, є як є.
Я би і далі нічого не розуміла, якби на початку осені свекруха нам не заявила, що на період холодів вона переїжджає до нас, а свою квартиру вона здаватиме в оренду, бо їй не вистачає на життя.
Мама мого чоловіка живе окремо в двокімнатній квартирі. Нещодавно вона вийшла на пенсію, і тепер плачеться, що їй грошей не вистачає.
З свекрухою у мене завжди були нейтральні стосунки. Вона – жінка з особливим характером, яка завжди неабияк дбала в першу чергу за себе – за свій зовнішній вигляд, за своє здоров’я. Вона постійно ходила в салони краси, я ніколи її не бачила без манікюру, макіяжу чи зачіски.
Одягалася свекруха завжди шикарно, інколи, навіть краще, ніж я. Бо в той час коли ми на квартиру складали і економили на всьому, свекруха нам нічим не допомагала, бо вона всю свою зарплату на себе витрачала.
Багато грошей у мами чоловіка йде і на спорт, вона ходить на гімнастику два рази в тиждень. І її заняття коштують приблизно так само, як заняття з англійської для мого сина.
Про те, щоб сидіти з онуками, і мови не могло бути – свекруха для цього занадто зайнята. Вона жодного разу не посиділа ні з старшим сином, ні з молодшим.
З дітьми мені допомагає моя мама, вона хоч і працює, але ніколи мені не відмовила. Коли діти маленькі, дуже важливо, щоб була підтримка з боку родичів, та це розуміла лише моя мама, а свекруха робила вигляд, що це не її клопіт.
Зараз у неї зменшилася кількість грошей, бо відкладеного вона не мала нічого, а теперішньої пенсії їй не вистачає. Тому свекруха вирішила переїхати до нас на час опалювального сезону.
– Ти ж розумієш, це мама, ми не можемо їй відмовити, – заявив мені Максим.
Я не дуже хотіла жити з свекрухою, але перечити чоловікові не стала, щоб не псувати наші з ним стосунки. До того ж, я припустила, що тепер свекруха буде допомагати нам з дітьми. Якою ж я була наївною.
Мама чоловіка навіть не думала займатися внуками, бо вона продовжувала займатися собою. От тільки у мене все частіше виникало запитання – за які кошти? Та вона манікюр робить два рази в місяць, в той час як я раз у два місяці, бо мені грошей шкода.
Попросити свекруху забрати дитину з садочка чи зі школи я теж не можу, бо вона завжди в цей час чимось зайнята, так що вона нас відразу попередила, що діти – це не її клопіт.
– У тебе є мама, от нехай твоя мама і займається твоїми дітьми, – заявила мені вона.
Моє обурення лише наростало. І одного разу я випадково почула, як свекруха питає у Максима, коли в нього зарплата.
– Перекинеш мені на карточку, бо мені вже треба заплатити за спортзал, – каже свекруха так, начебто це буденна річ.
– Так, мамо. Завтра буде зарплата, і я завтра ж перекину, – спокійно відповідає чоловік.
І тут до мене дійшло – Максим віддає половину своєї зарплати мамі, а мені каже, що йому стали менше платити.
Обуренню моєму не було меж. Я довго думала, що мені робити. А потім придумала.
В неділю, коли ми всі зібралися за столом, я сказала, що маю до чоловіка і до його мами серйозну розмову.
– Максиме, ти бачиш, що у нас грошей не вистає. Тому, поки твоя мама тут, я на вас обох залишаю дітей, а сама їду на кілька місяців в Польщу до своєї сестри, заробляти гроші, бо далі так тривати не може.
Треба було бачити очі мого чоловіка! І його мами також!
– Куди ти їдеш? Я не зрозумів? А діти?
– Якщо ти не можеш заробляти гроші, то тоді сиди з дітьми, а я буду заробляти. Думаю, що твоя мама тобі допоможе.
– Не буду я з твоїми дітьми сидіти. У тебе мама є, – обурилася свекруха.
– Моя мама на роботі працює, і живе за свої гроші. А ви ні. Тому, будьте добрі, допомагайте своєму сину, якщо він вам платить щомісяця зарплату.
А далі я сказала, що йду у справах, зібралася, і пішла на цілий день, залишивши дітей на них обох.
Коли я повернулася додому, свекрухи у нас уже не було, вона сказала, що краще на роботу влаштується, ніж сидіти з онуками.
А мій чоловік визнав, що був не правий, і пообіцяв, що більше такого робити не буде, принаймні, без мого відома.
Я задоволена результатом. Якщо допомагати родичам – то ця допомога має бути двосторонньою. Ну хіба ж не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
