Правду кажучи, якби не мої малі дітки, давно б залишила свого чоловіка одного та поїхала б в Польщу, чи в Італію на заробітки. Можливо, так би змінила свою долю і долю своїх дітей на краще.
Подруги мої зараз їздять за кордон, гроші хороші заробляють, цю зиму ще снігу не було навіть, а вони всі в нових шубах ходять, а все тому, що добре життя мають.
А заміж вийшла я сама ще зовсім молодою дівчиною, хотіла швидше покинути своє маленьке село і батьківську хату, про яку зараз згадую лише з теплом та душевним трепетом. Але роки минули, та я досі пам’ятаю, як мені добре там було.
Як тільки я закінчила навчання в училищі, роботи в місті знайти не змогла і розуміла, що доведеться повертатися в село, а що там за життя для молодої жінки. Отой хлів, повний худоби, свиней та птиці, город великий, відро з помиями і грубу топити. такого життя ніхто не хоче.
Тому, коли Іван лише натякнув на одруження, я погодилася відразу.
Іван жив з батьками у двокімнатній квартирі, наче невелике житло, зате у місті, а я завжди думала про те, щоб жити колись в місті.
Весілля не було ніякого, приїхали свекри у батьківську хату, їли та пили, переночували, а вранці мій батько найняв сусіда, спакували з матір’ю мені одну сумку і він завіз нас усіх в місто, до свекрів на квартиру.
Перша моя робота, це продавчиня на місцевому базарі.
Коли я торгувала та заробляла гроші, мені так там було холодно, що не могла дочекатися кінця робочого дня взимку, що вже казати про торгівлю, заробляла я копійки там.
Іван охоронцем в магазині працював, теж заробіток не найкращий, але по кафе і ресторанах ми не ходили, за оренду квартири не платили, тому нам вистачало на життя, ще й якусь копійку могли відкласти. Загалом, це не було те життя в місті, про яке я мріяла, але мені було зрозуміло, що ми жили все одно краще, ніж могли б жити в селі.
Батьки мого Івана до мене відносилися якось холодно, але й ніколи нічим не докоряли, таке відчуття наче я у них на квартирі живу, байдуже було до мене їм.
А згодом ми чекали дитя. Якоїсь особливої радості ні в чоловіка, ні в свекрів не було перед появою цієї дитини, лише я літала щасливою, наче на крилах.
Я дуже сподівалася, що ця дитина зробить нас справжньою дружньою родиною, та цього не сталося.
Після народження дитяти, я стала сидіти вдома, тоді я вперше відчула серйозний брак коштів, бо працював лише один Іван, а витрати значно зросли.
Десь раз у місяць мама передавала сумку з села з продуктами нашим сусідом, але це нас не особливо рятувало. Потім звістка про другу дитину, навіть я не раділа їй, бо розуміла, що кусень хліба ділитимемо на чотирьох.
Мати чоловіка готувала лише собі і батькові, їх відношення не змінилося до нас. Вона жодного разу не встала до дитини, не взяла на руки, лише ображалася, що виспатися вночі не може, коли дитятко плаче, бо вранці їй на роботу.
Отак минали рік за роком, діти пішли в садочок, а я на роботу.
Наче все ніби трішки налагодилося, коли Іван сказав, що вже давно зустрів іншу, і хоче розлучитися. Весь час я була настільки заклопотана нашими дітьми, що перестала помічати, як змінився мій чоловік, часто комусь писав, телефонувати виходив на балкон. Загалом, він зовсім відвернувся від мене.
Іван сказав, що ніколи й не кохав мене особливо, а покинути раніше мене не міг, бо я була без роботи, а зараз працюю, то цілком з усім і сама впоратися можу.
Найсумніше, що чоловік з свекрухою збирали мої і дитячі речі разом, а я розуміла, що тепер у мене немає навіть житла. В селі мене батьки теж не чекають, там у них ще двоє молодших дітей. Зараз їм самим там скрутно, роботи немає, самим ледь на життя вистачає.
На два місяці Іван орендував мені квартиру, а що робити далі я й не знаю, як самій бути з дітьми?
Подруги кличуть мене працювати в Італію або Німеччину, зараз усі виїжджають туди, мають там житло, там гарно вони заробляють, але ж у мене двоє дітей, де їх мені подіти зараз?
Я б поїхала, але в мене двоє малих дітей, немає на кого залишити в Україні. А за кордоном я як працюватиму, як я знайду роботу з малими дітьми?
Можливо, хтось виїхав за кордон і може мені порадити щось, або країну якусь. У мене оренда квартири оплачена на 2 місяці, роботи немає, нічого. Як далі жити?
Фото ілюстративне.
