Коли я вийшла заміж, ми з чоловіком вирішили з дітьми трохи почекати. Нам спочатку треба було подумати про кар’єру і житло, заробити трохи грошей, а вже потім народжувати.
Але наші батьки – і мої, і чоловікові, вони люди старої закалки. В один голос вони почали говорити, що хочуть внуків, інакше, яка це родина – без дітей. Вони переконували нас, що наша справа – подарувати їм внуків, а вони вже допоможуть усім, чим зможуть.
Але бабусі нас обдурили. Обіцяли допомогти, але зараз дружно забули про на нас. Але ж я їм казала – нам з чоловіком рано ще народжувати, але вони твердили – ми допоможемо. Тільки де вони зараз зі своєю допомогою? Я розумію – бабусі нічим не зобов’язані, але навіщо ж було обіцяти?
Ми з Олегом одружилися ще студентами, зараз він молодий спеціаліст «айтішник», платять поки ще мало. Якийсь час після весілля ми жили у свекрухи. Вона ростила сина одна, у неї двокімнатна квартира. А моя мама живе в однокімнатній, після розміну квартири з вітчимом, та ще й з моєю молодшою сестрою. Зі свекрухою жити було складно, у неї свої порядки, до яких я не могла звикнути, і як тільки чоловік закінчив університет, ми зняли квартиру.
Спочатку жити було легко: я працювала, чоловік теж, мільйони не заробляли, але на їжу і одяг цілком вистачало. Тут дві мами почали дзижчати про те, щоб ми завели дитину, типу – сім’я буде міцніше. Навіть описували свою допомогу: половину витрат ми беремо на себе, а на вихідні будемо по черзі сидіти з дитиною, або брати його до себе. А якщо потрібно буде – то взагалі можна з роботи комусь із бабусь піти, а потім можна знайти іншу роботу.
Чесно кажучи, мені самій хотілося малюка, і чоловік був не проти, але якось страшно було. Впевненості ніякої у завтрашньому дні.
Ну от, якось зважилися. Всі 9 місяців бабусі аж пурхали від радості, такі грандіозні плани будували, обіцянками розсипалися. Так, вони дещо все ж зробили: свекруха купила ліжечко і комод, моя мама – коляску і дещо з одягу для новонародженого. На виписку приїхали з пафосом: з кульками, квітами та оплесками. Моя мама взяла відпустку, а свекруха – відгули. Покрутилися мами близько нас два тижні і якось притихли. Мовляв, далі – самі-самі.
Зараз вже нашому малюкові 9 місяців. Нам важко у фінансовому плані: квартира, продукти, рахунки та інше. Грошима нам ніхто не допомагає. Чоловік після основної роботи ходить по своєму оголошенню ремонтувати комп’ютерну техніку у людей, приходить додому пізно, майже не бачимося. Тому мені ще гірше в плані спілкування.
А якщо у чоловіка вихідні, то все одно сидимо вдома з дитиною, нікуди не вийти, ні на кого не залишити, няня – дорого. Один раз попросила сестру посидіти з дитиною, так вона просиділа перед смартфоном, сина вчасно не погодувала і не перевірила, що у нього підгузник вже повний був.
А бабусі просто забули свої обіцянки! Моя мама буквально «заскакує» на вихідних, але більше для того, щоб перевірити – яка я господиня і все у мене чисто. Поцілує онука, зітхне, що вона вся в боргах і втече.
Свекруха так само, навіть рідше – кілька разів на місяць заходить, а то і всього один раз. Онука до себе вона ніколи не візьме, хоч і обіцяла. Каже, що на роботі завал твориться, колись їй, хоча вона ж більше всіх кричала, що залишить роботу, якщо це зажадають обставини.
Нам з чоловіком хочеться хоч кудись вийти! А свекруха тільки раз погуляла з онуком в колясці і все.
Загалом, відчуваю себе обдуреною, а бабусі нічого з обіцяного не дотримали, мені дуже прикро! Інколи навіть не можу піти ні в магазин, ні до лікаря, так як дитину нема з ким залишити. Ну от навіщо було обіцяти?
Фото ілюстративне – trenung.