Мене звати Олександра. Я одружена. Мені 32 роки. Мої батьки на мене образилася, бо я вперше за довгий час не приїхала до них в суботу. У нас є традиція – кожну суботу я приїжджаю до своїх батьків і проводжу час з ними.
А на цих вихідних ми з чоловіком їздили на дачу до батьків мого чоловіка. Свекор святкував свій день народження. У мене з ними чудові стосунки. Мої свекри – чудові люди. Вони такі бадьорі, веселі і спілкуються вони з такими ж людьми. Вони жартують, дивляться нові фільми, читають книги. Багато з них ще працюють, знають дуже багато цікавого. Вони прекрасно вміють користуватися сучасними телефонами.
Я вважаю, що моєму чоловікові дуже пощастило з батьками. Моєму свекру всього 57 років, а свекрусі 55. А мої батьки народили мене дуже пізно, коли я народилася, мамі було 40 років. Навіть за нинішніми мірками це запізно. А в той час, це взагалі було в дивину. Тато старший за маму на три роки.
Ще в дитячому садку всі діти дивувалися тому, що за мною ніколи не приходять мої батьки, а постійно приходять то дідусь, бабуся. Вони ніяк не могли повірити в те, що за мною приходить мої батьки. Я так тоді заздрила іншим дітям. У них були такі красиві мами: молоді, стрункі, на підборах.
Коли мами і тата забирали моїх подружок з дитячого садка, вони бігали з ними наввипередки, каталися на ковзанах і велосипедах, грали в футбол. А мої батьки намагалися мене одягати тепліше, годували тільки корисною їжею, постійно за мене турбувалися і водили за руку з дитячого садка.
Зараз моїм батькам за сімдесят і дуже часто їм потрібна моя допомога. Вони не вміють користуватися мобільним телефоном, не можуть користуватися інтернетом. Вони постійно дзвонять мені і просять щось дізнатися, оплатити рахунки, знайти якусь інформацію, записати їх до лікаря.
Моїм батькам дуже не вистачає спілкування. Вони вже давно не працюють, друзів у них майже немає. Телевізор їм уже набрид. І тому вони дуже чекають вечора: коли я їм подзвоню і розповім, щось новеньке. Я повинна подзвонити кожен вечір. Якщо іноді я забуваю це зробити, то тоді мої батьки на мене дуже сильно ображаються.
Характер і у мами, і у тата теж зіпсувався. Навіть коли я приходжу до них, то вони постійно мене в чомусь дорікають. То я не так поставила свою сумку, то купила не ті продукти. То дорікають мені за те, що я купую собі багато одягу. Мамі не подобається те, що я купую собі нове взуття, не подобається моя стрижка, мій новий колір волосся, ті навіть те, що я дуже часто користуюся телефоном.
Загалом, вони постійно до мене чіпляються, ниють і на все скаржаться. Я відчуваю себе нянькою.
У нас з чоловіком одна дитина – дочка, їй дванадцять років. Про другу дитину я не думаю, адже мені потрібно доглядати за своїми батьками. Я навіть у відпустку не можу поїхати. Всі вихідні я теж у них. Маму з татом потрібно постійно возити до лікарів, купувати їм продукти.
Я дуже заздрю своєму чоловікові. Як добре, що у нього такі молоді батьки. Я вважаю, що йому з ними дуже пощастило.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
