Ми з Дмитром зустрічаємося майже рік. В цілому, мене в ньому все досить таки влаштовує: він чудово до мене ставиться, піклується про мене, часто влаштовує невеликі романтичні сюрпризи, у нього хороший і спокійний характер.
Але є одна обставина, на жаль, яка мене все ж трохи таки турбує останнім часом – Дмитро мій каже, що не готовий взяти на себе відповідальність за мою дитину від першого шлюбу.
Я, звісно, добре розумію, що любов до чужих дітей приходить поступово і це має бути від щирого серця, а не тому що так потрібно, чи за наказом чиїмсь.
Тому коли він пів року тому Дмитро говорив мені, що не готовий сприймати мою дочку, як свою власну, я ставилася до цього спокійно, адже була готова до подібних речей.
Зараз, за моїми мірками, ми вже зустрічаємося досить таки чимало часу, і якщо він мене цінує, то, я вважаю, має сприймати наші відносини серйозно також.
Однак у мене складається таке відчуття, ніби він думає, що я все життя буду бігати на побачення з ним. Але я доросла людина та хочу, зрозуміло, якоїсь стабільності в житті і впевненості в завтрашньому дні
Мені зараз 33 роки, йому 34. Вже пора бути розсудливим та подумати про створення сім’ї в його віці – я так вважаю.
Але Дмитро мені постійно каже, що до цих пір не готовий навіть спробувати жити разом зі мною, адже тоді йому доведеться виконувати роль батька для моєї дитини, а це велика відповідальність, до якої він поки ще не готовий і просив дати йому ще трохи часу.
Я намагалася Дмитрові таки пояснити, що його слова зовсім нерозумні та не мають нічого спільного з реальним життям, що моя донька – це моя відповідальність, вона вже все розуміє сама.
Але він чомусь вважає, що жити з чужою дитиною – це серйозний крок та величезна відповідальність. Просить дати йому час, щоб звикнути до ситуації, що склалася.
Я його хвилювань, правду кажучи, не розумію зараз зовсім. Адже коли ми з ним лише познайомилися, я щиро сказала ще з самого початку, що у мене є дочка, і що я розглядаю тільки серйозні відносини, з перспективою створення сім’ї. Тоді він відповів мені, що його цілі схожі з моїми.
Я не можу зрозуміти, чому зараз, через рік наших хороших відносин він передумав. Або, можливо, він мені просто говорив неправду і не думав, що щось складеться у нас? Як людина могла так різко змінитися?
Він знайомий з моєю дочкою, і добре з нею спілкується, часто купує солодощі та іграшки, проте якихось щирих відносин уникає.
Мені іноді здається, що немає сенсу далі витрачати на Дмитра свій час, адже через кілька років, коли мені буде 36-38 років він може сказати, що в нас нічого не складається і піде своєю стежиною життя. А мені вже важко буде знайти іншого чоловіка в свої роки, створити міцну сім’ю та стати мамою ще одного дитяти, про що я давно мрію.
Ростити свою дочку одна я теж не хочу – набридло постійно відповідати на питання про те, чому у інших дітей є поруч завжди їз татусі, а у неї немає, ми живемо одні. Хочеться, щоб поруч була надійна людина та я була впевнена в завтрашньому дні.
Уся моя родина радить мені залишити Дмитра та шукати чоловіка більш старшого віку, відповідального та надійного, на якого можна покластися і якому моя дитина ніколи не буде таким тягарем.
Я, звісно, все розумію, що нинішні відносини безперспективні, але я щиро кохаю його і не можу так просто залишити дорогу мені людину. Хоча розумію, що через якийсь час я просто можу набриднути йому, він залишить мене, а я втрачу дорогі роки, коли могла ще влаштувати своє особисте життя.
Ну як тут краще вчинити? Невже це всім жінкам, які мають діток так важко влаштувати своє особисте життя і вийти вдруге заміж? Чи я одна така?
Фото ілюстративне.
