В минулому році моя донька Олена вийшла заміж. Житлом забезпечити ми її не змогли, але з батьком дали їй половину суми на однокімнатну квартиру. Сподівалися, що свати зроблять так само, але вони грошей не дали, а натомість забрали молодих до себе в двокімнатну квартиру.
Батьки Олега, мого зятя, вже кілька років будують будинок за містом, в який збираються найближчим часом переїхати. Олег у них єдиний син, тому вони вирішили так – самі переїжджають в будинок, а синові залишають квартиру.
Мені ця ідея не сподобалася з самого початку, бо донька моя буде жити в чужій квартирі, сваха навіть відмовилася її туди приписувати. Гроші, які ми доньці вручили на весілля, вони витратили на облаштування квартири сватів, то ж тепер на перший внесок, в разі чого, коштів вже немає.
Свати і досі не переїхали, не знаю, чи до весни справляться, хоча обіцяли ще рік тому звільнити квартиру для молодих. Поки вони живуть всі разом. В минулому році ми купили доньці ялинку, привезли до них, а сваха не дозволила наряджати, каже, вдома і так мало місця. Дочка засмутилася, і я теж, у нас вдома щороку є ялинка, це вже як добра традиція.
Взагалі, коли я приїжджаю до доньки, мама Олега вся така серйозна, сидить, манірна, навіть привітної усмішки на її обличчі я не бачила жодного разу, ні пожартувати, ні поділитися, одразу запитання: а що Ви маєте на увазі, а чому Ви це запитали . Але це добре, а от сват – це взагалі щось. Занадто гучний, все він знає найкраще, все вміє, повчає на кожному кроці.
Олена у мене спокійна, навіть якщо їй щось не подобається, вона промовчить. Тим більше, як не крути, від сватів вони з чоловіком залежать: машину Олегу купили у шлюбі, квартиру залишать, грошей на харчування свекри з молодих принципово не беруть.
В кінці листопада у доньки був день народження, я навіть йти до них не хотіла.
– Мамо, – каже дочка, – вони інші, але вони добрі. Ну, заради мене, приходь, вони ж чекають, стіл накривають. Ви тепер родичі.
От і доводиться тягатися на всі свята, сидіти, слухати жарти свата, дивитись на невдоволений вираз обличчя свахи, як обов’язок відбуваю. А свята вони люблять: чи не раз на два тижні то іменини, то день знайомства дітей, то день народження, то просто сваха вирішила тортик спекти і запрошує на чаювання з цього приводу.
За столом ми знову заговорили про Новий рік, про переїзд. Сваха попередила, що до свят вони ще не встигнуть переїхати, і нагадала, щоб я цього року не везла до них ялинку, бо місця немає.
Справа не в ялинці, справа в тому, що в цій квартирі моя донька господинею так і не стане, бо це не її. Краще б вони мене послухали і взяли своє житло.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
