А тоді, коли вже мені виповнилося 18 років я познайомилася з Олегом. На той момент йому було 20 років, він щойно повернувся з армії, високий, гарний, спортивної статури хлопець.
Він мені відразу дуже подобався, от відчувала, що це саме моя людина, навіть не знаю, як це пояснити, але відчуття було особливе якесь.
Між нами виникли гарні дружні стосунки, а потім ми стали зустрічатися і я зрозуміла, що це людина моєї мрії.
Мені здавалося, що ми з Олегом дуже щиро кохали один одного, у нас були спільні знайомі та інтереси. Наші стосунки все міцнішали з кожним днем і ми з ним таки вирішили одружитись і жити разом однією щасливою сім’єю.
Познайомилися з батьками і призначили весілля на кінець літа. Готуватися ми та наші рідні люди почали ще заздалегідь. Підібрали гарний ресторан, закупили різну недешеву атрибутику весільну, домовилися з хорошим тамадою, намагалися зробити свято, на якому б усім було весело та цікаво. Ми були по справжньому щасливі з Олегом, як ніколи до того.
Адже я скоро одягну цю заповітну весільну сукню, про яку мріє кожна дівчина. Всі наші рідні та близькі з захопленням будуть на нас дивитися та говорити багато теплих та хороших слів в нашу сторону. Але мабуть не склалося у мене тоді.
А за місяць до весілля я зустріла Степана і закохалася в цього чоловіка щиро, ось так по справжньому, з першого погляду. Я думала, що зі мною такого ніколи не станеться.
Степан був старший за мене на цілих 10 років, він був вже розлучений і мав сина. Але це аж ніяк не впливало на мої почуття до нього.
Я дуже довго думала, не знала, що мені робити. Як сказати Олегові, що скажуть мої батьки та родичі, та й гості вже всі запрошені.
Першій я вирішила все сказати мамі. Думала зізнатися їй у всьому, щоб вона дала якусь пораду мені.
Пояснивши ситуацію, мама не була в захваті від цього, але переконувати мене змінити своє рішення вона не стала, адже розуміла, що у шлюбі з Олегом я зіпсую своє майбутнє, та й і їй навіть було зрозумілим, що такий шлюб довго тривати не буде.
Не буду описувати детально, як все це відбувалося, але ми все скасували, це було важко для нас усіх. І весілля, і вінчання, і гостей всіх обдзвонила я сама, навіть не пояснювала, просто все відмінила і все, сказала, щоб не приходили, адже свята не буде ніякого.
Хоча мама була проти мого нового обранця, адже Степан з’явився в моєму житті зовсім несподівано і все відразу змінилося, кардинально просто для нас усіх.
Я маму розумію, звичайно. Але це кохання, що ж тут вже вдієш. Я вийшла заміж за Степана, без свята, без шикарної весільної сукні, про яку так мріяла багато років, адже в одну мить це для мене стало чимось умовним і зовсім не важливим.
Ми нікого не запрошували розділити з нами нашу радість, адже якось незручно було дивитися у вічі своїм рідним та близьким, але я щаслива жінка.
В шлюбі ми вже 12 років, у нас двоє прекрасних малюків. І тепер я точно знаю, що без кохання щастя не буде ніколи. Не варто будувати свої стосунки без щирих почуттів. І ніколи не пізно змінювати щось у своєму житті, ніколи не дивіться на те, що скажуть про вас люди, живіть своїм життям, адже так можна пройти.
Невже я зробила помилку, відмінивши своє весілля багато років тому?
Фото ілюстративне.