Після закінчення школи я поїхала в місто і вступила до технікуму. Там три роки жила в гуртожитку, а після отримання диплому візу ж знайшла роботу і орендувала квартиру. Якось на вихідних я пішла до клубу де і познайомилася з Віктором. Зав’язалися стосунки. Все чудово. Час йшов, ми з ним зустрічалися, їздили разом відпочивати, але далі наші стосунки не заходили.

Так ми зустрічалися два роки, але довгоочікуваної пропозиції так і не було. А вже хотілося, щоб у нас була сім’я, а ми навіть живемо окремо. Я вже по всякому йому натякала про весілля, але Віктор наче мене не розумів, або вдав вигляд, що не розуміє. Моєму терпінню вже приходив кінець і я вже планувала з ним розлучитися.

Якось, мені зателефонувала власниця квартири яку я орендувала і попросила через тиждень з’їхати, так як повертається її син і буде там жити. Зміна житла в мої плани не входила, але нікуди не дінешся. Я попросила подруги пожити в неї якийсь час, поки не знайду собі іншу квартиру, подруга мені не відмовила.

Я зібрала речі і попросила Віктора, щоб він допоміг мені їх перевезти. Про те, що я переїжджатиму з квартири, до цього моменту я йому не казала. На моє прохання він дуже здивовано запитав: “А куди ти зібралась перевозити речі?” А я взяла, та й жартома сказала: “До тебе”. Віктора це ні скільки не збентежило і він повіз мої речі до себе додому.

Пройшло багато років. У нас є діти, ми побудували великий будинок. Ми до цих пір щасливі просто від того, що ми разом. Але я іноді думаю, якби я тоді не пожартувала, наскільки б змінилося моє життя? Як часто ми самі боїмося щось запропонувати першими, і втрачаємо шанс. Скільки всього ми не отримали через свою невпевненість.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.