Дуже хочу, щоб люди зрозуміли мене, адже я не та людина, яка не любить свою тещу, тільки тому, що вона мама моєї дружини. Моя теща – цілком хороша людина, але нам краще жити лише на відстані, далеко сім’я від сім’ї. І взагалі, Олена Павлівна не самотня – у неї є чоловік, мій тесть.
Але моя теща з виходом на пенсію, чомусь вирішила, що її чоловік – це вторинне, найважливіше – це її три дочки зі своїми сім’ями, вона має дбати добре про них. Її раптом охопила така турбота за своїх рідних, що вона мало не стала жити лише життям своїх родичів, як би це дивно не звучало. Спочатку ми радували її онуками, часто до неї приїжджали самі, возили онуків до неї додому: везли всіх разом до них в село на все літо, батьки дружини дуже виручали нас в ті часи, та й самі трохи гостювали.
Але роки минули якось швидко, діти виросли, хто зараз став підлітком, хто студентами. У село вже не тягне: ну що там робити, крім купання в річці в теплу погоду? І ось на восьмому десятку років теща моя Олена Павлівна почала свої поїздки по сім’ях своїх дочок: від старшої, до молодшої, тобто моєї дружини. Теща спочатку їде ніби як з гостинцями, а потім затримується на довгий період часу у своїх дітей постійно. Дід, мій тесть, дуже щасливий, коли його дружина їде – ніякого контролю, можна з сусідами вечорами сидіти, дружина його докоряти не буде.
У старшої доньки теща просиділа декілька місяців. Та потім почала просити маму закінчувати цю досить таки довгу гостину, разом з мамою сіла в потяг і відвезла її назад до діда в село. Тоді дві молодші сестри на неї ображалися – як ти могла, це ж мати наша, вона гарна і добра, а ти совісті не маєш зовсім. Але вона сказала: “А самі спробуйте пожити з нею хоч трохи, тоді зрозумієте мене і не будете засуджувати мій вчинок”.
Потім у Олени Павлівни була поїздка до середньої дочки, яка, на думку мами “найнещасливіша”. Але її візит ледь не зіпсував всю сімейну атмосферу – мама моєї дружини постійно сперечалася з тим зятем, вчила розуму свою дочку, виховувала на свій лад онуку. Середня дочка таки вимолювали її їхати додому і не руйнувати більше їм сім’ю. Мати таки з образою поїхала від неї додому.
І ось настала наша черга. Вважалося, що теща приїде до нас просто щоб привести гостинці зі свого городу до нас на свята. Ну нічого, нехай привезе, у нас відносини з нею добрі були завжди, ніколи не сперечалися. Два тижні можна і пожити якось разом.
Тільки цей період щось вже зовсім затягнувся. Звичайно ж, вона залишилася у нас і на свято, який був вже не таким веселим для нас: у нас з дружиною були заплановані застілля з друзями на 2 дні, але теща постійно намагалася забрати у всіх гостей стакани з рук, кажучи, що це не добре. Але це ж свято! А тут перед гостями так ніяково було!
Далі всюди почався справжній контроль: вона вказувала моїй дружині, як правильно треба готувати, що куди скільки класти, хоча моя дружина готує дивовижно, а з онуком намагалася вчити уроки.
Спочатку все це тішило нас, ми думали, що хоч тепер нам вдасться відпочити: бабуся сама вже і науки першого класу не пам’ятає, а робить з себе репетитора. Потім вже почало неподобаться: вона відволікає онука, і той не може зосередиться. Син почав ходити до друга, щоб там спокійно підучити уроки. Дружина сперечалася з матір’ю і запропонувала їй самій готувати, раз їй нічого не подобається, що готує донька, тоді Олена Павлівна стала просити в нас, щоб ми їй окремо купували продукти. Доводиться їсти всією сім’єю страви по-селянськи, несмачні і незвичні.
Мені теща постійно говорила, я багато лежу на дивані після роботи. А що це я за комп’ютером вечорами сиджу як підліток? Соромно повинно бути – пішов би замість комп’ютера другу роботу б знайшов. Навіщо? Все в будинку є, достаток вище ніж у всіх. Ні, вона незадоволена постійно, все намагається зігнати мене з дивана і з комп’ютерного крісла.
Але найважче – це ночі. Теща сама добре виспиться за день, поки нас вдома немає, а вночі у неї безсоння. Годині о третій ночі на кухні щоразу голосний брязкіт посуду, працює міксер – це для того, щоб нас сніданками нагодувати і обід відразу зробити. Ми прокидаємося серед ночі, не спимо, тут зовсім не до сну, виходить. Дружина кілька разів виходила на кухню, просила матір припинити це, але все марно. Наші прохання і навіть накази не змінюють нічого, вона ніби нас не чує!
Ми з дружиною зараз обох думаємо, як гарно можна було б її відправити її маму додому? Псувати стосунки з нею не хочеться, дружина її ніби й шкодує – мати все-таки, і жити так вже просто неможливо. Теща все ніяк не може зрозуміти, що з нею так важко жити, що краще жити самим.
Фото ілюстративне.