З сестрою ми ніколи не жили дружно, тому коли не стало нашої матері, я вирішила, що спадщиною ділитися з Галиною не буду – все чесно поділимо. Але коли я поїхала в село, і на власні очі побачила, як живе сестра, то передумала і відмовилася від своєї частки

Так склалося, що ми з сестрою не спілкувалися вже багато років. Зараз я навіть не можу пояснити, чому все саме так склалося.

Галина молодша за мене на 2 роки. У неї завжди був важкий характер, все мало бути так, як сказала вона, і не інакше.

Я рано з дому поїхала, спочатку вчилася в місті, потім роботу там знайшла, заміж вийшла.

Перший час ми з чоловіком їздили в село до моїх батьків, але потім перестали.

Сестра моя теж заміж вийшла, зятя додому привела. Вони стали там хазяйнувати, і їм дуже не подобалося те, що ми приїжджаємо.

Ми старалися, але коли мій чоловік побачив, що за це немає ніякої віддяки, він сказав, що ноги його в селі більше не буде.

Я приїжджала до батьків, але сама, на кілька годин. Давала мамі гроші, коли це було потрібно.

Батькам моїм не дуже добре було біля сестри і її чоловіка, бо зять потім став пити, і влаштовував сцени. Але що я могла вдіяти?

Так ми і прожили багато років – кожна своїм життям.

10 років тому не стало нашого батька, а нещодавно і мами.

Заповіту мама не залишила, тому ми з сестрою як спадкоємці першої черги повинні були вступати у спадщину.

І я для себе вирішила, що заберу свою частку повністю, бо сестра не заслужила, щоб їй все віддавати.

Але коли я приїхала в село, подивилася, як Галина живе, то передумала.

Там будинок непоганий, і землі трохи є, якщо я б продала свою частку, то могла б отримати якісь гроші.

Проте я вирішила відмовитися від усього на користь сестри.

Я побачила, як бідно вони живуть, і мені стало страшно за них.

У сестри з чоловіком четверо дітей, і їм всім треба щось дати. А давати вони не мають що, бо в самих нічого немає.

Мені просто рука не піднялася ще щось з ними ділити.

У нас з чоловіком є квартира, є дача, ми маємо автомобіль.

Дитина у нас одна, і живе наша донька за кордоном. Нашої допомоги вона не потребує, навпаки, ще нам намагається щось передати.

Тому я розумію, що Галині моїй ця спадщина потрібніша. А ми з нею хоч і не сходимся характерами, але все ж, рідні.

Тому я і вирішила так вчинити. Думаю, що зробила все правильно.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page