Я вийшла заміж і треба сказати, що і з чоловіком, і з свекрухою мені пощастило. Принаймі, я так думала. Внуків свекрусі ми подарували першими.
У мого чоловіка є ще молодша сестра. Аня вийшла заміж через два роки після нашого весілля. Але вона зовсім не поспішала народжувати, хотіла трохи, як то кажуть, «пожити для себе».
Спочатку у нас з’явився син, а через рік народилася і донечка. Мені було дуже важко з двома малими дітьми на руках. Моя мама не могла нам допомагати, бо жила в селі.
Свекруха, хоч і була вже на пенсії, але ще працювала, тому заходила до нас лише на вихідні. Інколи приносила дітям якісь сирочки, банани чи йогурти – не більше.
Я сприймала все це, як належне, поки Аня не ощасливила нас всіх новиною – у неї теж скоро буде дитина. Ми, звичайно, пораділи за неї, а свекруха взагалі літала від щастя.
-Нарешті “рідні” онуки з’являться, – якось оговорилася вона.
-Мамо, а хіба наші онуки тобі не рідні, – перепитав чоловік.
Та вона швидко перевела розмову на іншу тему, сказавши, що зовсім не те мала на увазі.
Що саме вона мала на увазі, я зрозуміла, коли Анна народила сина. Свекруха в той же день пішла з роботи, мотивуючи це тим, що доньці треба допомагати, а то вона сама не впорається.
Поки Аня приїхала з малюком з лікарні, свекруха встигла зробити в їх кімнаті косметичний ремонт, прикупивши все необхідне для малюка – колиску, коляску, ванночку, одяг. Весь тиждень вона бігала по магазинах, щоб до появи “рідного” внука в домі були всі необхідні речі.
Щось я не пригадую, щоб вона так металася, коли у нас з чоловіком народжувалися діти. Мені було прикро, але нехай.
Зараз свекруха заходить до нас раз чи два на місяць, і то лише для того, щоб розповісти, який чудовий у них малюк. От у нього уже з’явився перший зубчик, ось він вперше посміхнувся бабусі. А про моїх дітей, до речі, теж її онуків, що вона знає – абсолютно нічого.
Треба визнати, що з появою Артемка, сина моєї зовиці, мої діти для свекрухи стали чужими – вона їх не поцілує, не обніме, я вже не кажу про подарунки, якими вона щедро обдаровує Артемка, і яких мої діти від неї ніколи не бачили.
Ну як так можна робити таку різницю між онуками?
Гуляла я якось з дітьми у дворі і зустріла знайому. Зупинилися, зав’язалася бесіда. Вона поцікавилася, як справи у чоловіка, у його батьків. Як там Аня. Я їй розповіла, що і як.
І тут вона мене дивує фразою:
– Ну, а що ти хотіла? Тепер у твоєї свекрухи справжній внук з’явиться.
– У сенсі, «справжній»? – не зрозуміла я.
– Ну, розумієш, є різниця, що невістка, а що рідна дочка народить.
Я не знала, що на це відповісти. Впала в ступор. Як діти від сина – це «несправжні внуки»? І взагалі, як можна ділити внуків, і робити різницю між ними?
Передрук заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
