fbpx
Життєві історії
Дванадцять років свекруха до нас не телефонувала і не заходила. І тут, нарешті, з’явилася. Її улюблений зять, який багато років тягнув їхню сімейку на собі, розлучився з її донькою, відмовившись надалі фінансувати всі їхні примхи. Тоді свекруха, яка звикла жити забезпеченим життям, вирішила згадати про сина

Коли 16 років тому я виходила заміж, моя свекруха мене не сприйняла і заявила синові, щоб вибирав, або я, або вона. Коли мій чоловік зробив вибір на мою користь, вона без вагань зібрала йому речі і вигнала з дому.

Після весілля перший час ми жили у моєї мами, вона чим могла, тим нам допомагала. Пізніше, ми трохи стали на ноги і почали знімати квартиру. Весь цей час свекруха не дзвонила і не приходила до нас, повністю відмовившись від сина. Єдина людина з сім’ї чоловіка, яка продовжила спілкування з нами, це була бабуся. Від неї ми і дізналися, що у свекрухи тепер є новий «улюблений син» – зять, тобто чоловік її доньки. І заробляє він добре, і з родини інтелігентної, не те, що я.

Ми спробували налагодити відносини з свекрухою, коли у нас народилася дитина. Та навіть цей факт не змінив її ставлення до нас. Свекруха нас навіть на поріг не пустила:

– У мене вже є онук. А ваш байстрюк мене не цікавить.

Свекруха не могла нам пробачити нашої бідності, в її очах ми були жебраками: бо досі жили в орендованій квартирі, я не працювала, бо була в декреті. Нашу сім’ю повністю забезпечував чоловік. Він ще вчився на останньому курсі інституту і хотів навіть кинути навчання, але я його відмовила. Я навіть не знаю, як би ми вижили, якби не допомога моєї матері.

Але час не стоїть на місці. Ми залишили в спокої свекруху. Поступово наше життя почало налагоджуватися. Нам вдалося відкрити власну справу, яка давала гарний прибуток. З часом ми купили квартиру, а потім побудували власний будинок.

Ми постійно їздимо відпочивати на море, маму відправляємо на курорти.

Читайте також: Через рік мами не стало. Михайло, як турботливий син, взяв на себе всі організаційні питання. А коли минуло пів року, привіз до Василини в село якісь документи і дав сестрі підписати. Вона, повністю довіряючи брату, особливо не вникала в те, що підписує. Через кілька тижнів до двору Василини під’їхало новеньке авто, чоловік, що вийшов з нього, представився новим власником будинку. Василина ще довго не могла повірити, що брат так підло повівся з нею

Дванадцять років свекруха до нас не телефонувала і не заходила. І тут, як грім серед ясного неба – нарешті з’явилася. Виявляється, її улюблений зять, який багато років тягнув їхню сімейку на собі, розлучився з її донькою, відмовившись надалі фінансувати всі їхні примхи.

Тоді свекруха, яка звикла жити забезпеченим життям, вирішила згадати про сина.

Від наших спільних знайомих вона якось дізналася, що “жебраки” почали добре жити. Приїхавши в наш будинок, свекруха заздрісно його оглянула.

-Добре ти, сину, облаштувався, а про матір і не згадаєш. Чи має вона кусень хліба на завтрашній день.

Чоловік глянув на маму і запитав, чого вона потребує найбільше. Він готовий був їй пробачити те, що вона колись вигнала його з дому і за дванадцять років так жодного разу і не побачила нашого сина, свого онука.

Та свекруха відразу приїхала з цілим списком, щоб нічого не забути. Вона хотіла, щоб мій чоловік оплачував їй комунальні послуги, платив щомісячно певну суму грошей, і забезпечував свою сестру, яку кинув чоловік.

– Я тебе народила і виростила, тепер твоя черга мене забезпечувати. Я готова змиритися з наявністю у тебе дружини, хоча не горю бажанням її бачити. Можеш приїжджати до мене удвох з твоїм сином, – слізно підсумувала свекруха.

Ми були ошелешені і не знали навіть, що сказати.

– А де ти була, коли мені потрібна була твоя підтримка? – почав заводитися чоловік.

– Ти сам прийняв рішення, сам зробив свій вибір – ти ні в чому не можеш мене дорікнути. Поки ти не одружився, я дбала про тебе. Чи я мала утримувати тебе до пенсії? – парирувала свекруха.

З одної сторони, вона і справді мала рацію, одружився – забезпечуй сім’ю. Але ж вона повністю від нас відмовилася на довгих 12 років, і, мабуть, і не згадала б, якби її зять і досі її утримував.

Свекруха жодного разу нам не допомогла у наші найважчі часи, а моя мама нас виручала, тому зараз ми з нею розплачуємося за її доброту.

А свекрусі ми нічого не винні. Вона пішла ні з чим. Виходить – бідний син їй не був потрібен, а як гроші з’явилися – вона згадала, що вона «мама».

Передрук заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.