З початку весни я з мамою знаходжуся в Німеччині, згодом сюди переїхала і моя молодша рідна сестра з дочкою.
Все, що ми будували, і про що мріяли, раптом стало не важливим, наше життя дуже змінилося.
Мені 44 роки, я розлучена, в Україні залишився мій 20-річний син.
Сестрі моїй 40 років, вона переїхала закордон разом з 16-річною дочкою, але вдома залишився її чоловік.
В Німеччині ми обидві вже працевлаштувалися, і навіть заробляємо непогано.
Найцікавіше, що ми з мамою і сестрою багато років мріяли про те, щоб виїхати на постійне місце проживання в Німеччину, адже тут у нас є багато родичів по маминій лінії.
І зараз, коли ми вже тут, я зовсім не відчуваю радості від цього. Мама і сестра кажуть те саме – довгоочікуваний переїзд в Німеччину не зробив їх щасливими.
Тут нам добре – є житло, є робота, є гроші, є родичі, але нема найголовнішого – душевного спокою.
Мене душа болить за сина, який зараз служить в армії, сестра переживає за чоловіка, який став на захист України.
Мама щодня молиться за кожного захисника, який боронить нашу землю від ворога.
Нічого на чужині не миле. Сидиш в телефоні і лише читаєш новини.
Плачеш з кожною матір’ю, яка втратила сина, з кожною дружиною, яка втратила чоловіка, з кожною дитиною, яка залишилася без батька.
Ми з сестрою порадилися, і вирішили, що повертаємося додому, в Україну.
Мама нехай залишається ще в Німеччині, і дочку свою сестра з нею залишить, бо племінниця вже влаштувалася в школу, то ж нехай вчиться.
Щоправда, тут у мене нещодавно з’явився друг, Карл. Він мій ровесник, ще ніколи не був одруженим. Каже, що має щодо мене серйозні наміри.
Карл просить мене залишитися, навіть зробив мені пропозицію.
Та я не можу її прийняти, хоч цей чоловік також мені дуже подобається.
Мені здається, що зараз не час влаштовувати особисте життя. Я за сина дуже хвилююся.
Поїду додому, а там буде видно. Мені здається, що так буде правильно.
А ви як думаєте?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
