Я зустрічаюся з одним чоловіком вже більше року.
Павло постійно говорить про те, що має щодо мене дуже серйозні наміри, але на ділі це не підтверджує.
Мені 34 роки, я розлучена, у мене є 9-річна донька від першого шлюбу.
Моєму нареченому Павлу 35 років, він ще одруженим не був, дітей не має.
У мене є своя квартира, допомогла мені її придбати моя мама, яка зараз заробітчанка.
Я теж вдома не сиджу, маю гарну роботу, добре заробляю.
Як я уже сказала, з Павлом у нас серйозні стосунки, тому я сподівалася, що ці зимові свята ми проведемо разом.
На перший Святвечір я накрила гарний стіл і запросила Павла до себе в гості.
Моя дочка з ним добре ладнає, тому я собі подумала, що буде гарно, якщо ми в цей вечір разом посидимо, по-родинному.
Павло сказав, що прийде, але вже ближче до обіду зателефонував мені і повідомив, що його батьки наполягають, щоб він в цей вечір був з ними.
Не знаю, через що я засмутилася більше – через те, що Павло вибрав маму, чи через те, що він навіть не запропонував мені піти з ним.
А що, ми вже рік зустрічаємося, за його словами у нас серйозні стосунки, то чи не пора мене показати батькам?
Ну добре, це я якось пережила, заспокоїлась.
Прийшов другий Святвечір, я знову запрошую Павла до себе в гості, і знов та сама історія – спочатку погодився, а потім сказав, що їде до батьків.
Цього разу я вже не засмутилася, я розізлилася, і вважаю, що маю на це повне право.
Тепер сиджу і думаю, що робити далі, бо ця ситуація аж надто мені не подобається.
Які можуть бути серйозні стосунки, якщо такі великі свята ми проводимо окремо? Ну хіба не так?
Я вже думаю, може мені піти від Павла, поки ще не пізно, адже роки минають.
В мене в планах є створити сім’ю, народити ще одну дитину, але схоже, що у Павла інші думки.
Я себе накручую, чи в наших стосунків справді немає майбутнього?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
