З Олександром Ліда познайомилася в поїзді. Це була любoв з пеpшого пoгляду. Та у Ліди була дочка, тому Саша не нaважився взяти у неї номер телефону.
Ліда пила чай і дивилася у вікно. На вулиці вже стемніло і лише проїжджаючи маленькі станції можна було розгледіти світло в одиночних вікнах. Жінка поверталася зі столиці, куди їздила за сукнею для дочки. Джерело
Єва займалася бальними танцями. Через два дні у дівчинки буде перший виступ. На жаль, в їх маленькому селищі не продавали відповідних нарядів, тому, довелося їхати до столиці за серйозними покупками.
Несподівано двері купе відчинилися і на порозі показався молодий чоловік.
– Доброї ночі! Не заважатиму? – посміхнувся попутник.
– Купе не викуплено! Проходьте, якщо квиток є, – невдоволено скривилася Ліда і відвернулася назад до вікна. Найменше їй хотілося перебувати в одному купе з якимось сумнівним типом.
– Є звичайно! Ось восьме місце, верхня полиця, – чоловік поклав свій квиток на столик.
– Мені ваш квиток ні до чого. Це обов’язки провідника – перевіряти проїзні документи у пасажирів.
– Ви чай п’єте? У мене як раз цукерки є смачні! Любите – поцікавився хлопець.
– Хто ж їх не любить? – посміхнулася нарешті Ліда. Жінці сподобалась простота і добродушність молодої людини.
– Я Олександр, а Вас як звуть?
– Ліда.
– Дуже приємно! Зараз замовлю і собі чаю, складу Вам компанію! – вимовив Саша і вийшов з купе.
Через півгодини молоді люди розмовляли як старі добрі друзі. Олександр повідав, що кілька років працював на півночі. Додому приїхав півроку тому.
– Лідо, Ви коли-небудь бачили полярне сяйво? – запитав Сашко. Очі його миттєво заблищали як у дитини, який згадав про улюблену іграшку.
– Звичайно бачила! По телевізору і на картинках …
– Це зовсім не те! Дуже раджу, видовище неймовірно! На все життя запам’ятайте. Я б назвав його восьмим чудом світу!
– Дякуємо! Вважаю коли-небудь побачу це прекрасне диво! А ви в гості їдете?
– Ні, у справах.
Подорожні базікали всю ніч. За цей час було випито кілька склянок чаю і з’їдені всі цукерки.
Ліда з задоволенням слухала розповіді чоловіка про його життя. Олександр хоч і був молодий, але встиг побувати в різних країнах і багато чого побачив.
– Лідочка! Що ми все про мене? Розкажіть про себе. Ви в Київ в гості їздили?
– Ні. Сукню дочці купувала. Вона у мене танцями займається, скоро перший виступ, – Ліда дістала з пакета атласну, рожеву сукню.
– Яка краса! Упевнений, вона буде справжньою принцесою на танцях!
– Скажете теж! – розсміялася жінка.
– Ну, а чим Ви займаєтеся?
– У нашому містечку з роботою туго. Я швачка, беру замовлення на дім. Ще кімнату здаю. У нас півроку тому єдиний готель закрився. З постояльцями негусто, але все одно, невеликий прибуток є. Будинок у мене просторий, на п’ять кімнат. Нам з дочкою багато місця не потрібно.
«Через сорок хвилин прибуваємо!» – почувся заспаний голос провідниці.
– О! А Ви і не спали, чи що? Все чаюєте? Ну і народ! Аби язиком почесати … – незадоволена жінка заглянула в прочинене купе.
– Адже ми люди молоді. На пенсії будемо відсипатися! – пожартував Саша, підморгнувши Ліді.
– Білизну здаємо! – пробурчала провідниця.
Настрій у Ліди пропав. Якось дуже швидко пройшла ця незвичайна ніч. Жінці не хотілося ось так просто розлучатися зі своїм попутником.
«Такий приємний, симпатичний чоловік! Хоч би номер телефону попросив» – подумала Ліда.
Саша пильно дивився на неї і не міг зрозуміти, що в ній було таке привабливе, чого він ніколи не помічав у інших жінок.
«Мила шатенка з доброю посмішкою і втомленим поглядом. Що мене так зачепило в цій жінці?
В її погляді є щось рідне, загадкове. Може взяти номер телефону у неї? Хоча, у Ліди є дочка, а це значить, що жінка заміжня» – важко зітхнув Сашко.
– Всього доброго, Олександр. Дуже приємно було познайомитися! – промовила Ліда.
– Взаємно, Лідочко! – посміхнувся чоловік.
Ліда взяла легку сумку і випурхнула з купе як метелик. Саша залишився один. Чоловік зрозумів, що більше ніколи не побачить цю милу жінку. «Я повинен наздогнати її! А там, будь що буде … ».
Саша взяв речі і кинувся до виходу.
У тамбурі організувалася невелика пробка. Якась бабуся вивантажувала з вагона великі баули закривши весь прохід. Олександр озирнувся по сторонах. Ліди вже не було в вагоні.
– Дозвольте пройти. Будь ласка! Мені дуже терміново! – благав чоловік.
– Стривай, юначе! Всім терміново потрібно! Або ти зібрався по моїх речах йти? – невдоволено сказала бабуся.
Хвилин через п’ять прохід звільнився. Саша вибіг на перон, але було вже пізно. Лідія пішла …
Жінка розпакувала сумки з покупками і гостинцями. Її очі були на мокрому місці. «Навіщо він зайшов саме до мене? Адже в вагоні було повно вільних місць. Як тепер забути його? І що я в ньому знайшла? Незрозуміло … » – думала Ліда.
– Мамо! Мамочко! Подивися як красиво! Сукня відмінно сидить, як ніби на мене зшито, – захоплювалася шестирічна Єва.
– Доню! Ти справжня принцеса! Будеш найкрасивішою дівчинкою на концерті, – жінка підійшла до дочки і міцно обняла її.
– Мамусю, чому ти сумуєш? Втомилася з дороги?
– Так, люба моя. Втомилася. Зараз пообідаємо і відпочину трохи.
Несподівано пролунав телефонний дзвінок.
– Слухаю! – промовила жінка.
– Лідія Костянтинівна? Хочемо до вас двох постояльців відправити. Місця є?
– Так. Зараз всі три кімнати вільні. Нехай приходять, – відповіла Ліда.
– Доню, витреш пил в кімнатах які здаємо? Сьогодні мешканці прийдуть.
– Я вже все прибрала з ранку! І не тільки там, а й в усьому домі. Ти хіба не помітила? – засмутилася дівчинка.
– Розумниця моя! Помітила, звичайно! – посміхнулася Ліда.
Пізно ввечері пролунав дзвінок. Жінка зрозуміла, що це нові мешканці. Відкривши двері, Ліда здригнулася від несподіванки.
– Саша? Як ти мене знайшов? – запитала ошелешена жінка.
– Лідочко?! – здивувався чоловік. – Це вулиця Сонячна, будинок 9?
– Так!
– Мене сюди відправили від селищної ради. Сказали, що кімнату забронювали для мене …
– Так, бронювали! – засміялася жінка. – Проходь, чого стоїш в порозі. Ти ж сказав, що у справах їдеш?
– Так. В тривале відрядження так сказати. Наша фірма відкриває філію в вашому місті.
Судячи з усього, я його очолю.
– Підемо, покажу тобі кімнату! Розташовуйся, а потім можеш зайти на кухню, повечеряти. Адже голодний весь день ходиш з дороги, – сказала Ліда.
– А чай будемо пити? У мене ще цукерки залишилися …
– Звичайно! Куди ж ми без чаю! – посміхнулася щаслива жінка.
