Я пересилалася в цей будинок відносно недавно. Моєю сусідкою була літня жінка, Марина Григорівна. Я з нею інколи зустрічалася біля під’їзду. В руках у неї традиційно було пів буханки хліба.
Потім ми з нею здружилися і я часто вечорами забігала до старенької, допомагала їй по господарству. І одного разу, вона зі мною розговорилася, і розповіла свою історію життя, і як, згодом, на старість років залишилася одна. А почалося все з того, що. Вона рано вийшла заміж, невдовзі і дитнка з’явилася. Але жили вони з чоловіком не дуже добре, чоловік захоплювався оковитою і постійно зраджував.
Загалом, коли синові виповнилося три роки, вони з чоловіком розлучилися, і відтоді більше вона нічого про нього не чула, і аліментів він не платив. Так і ростила сина одна. Син підріс, пішов в школу, вона працювала. І познайомилася з хорошим чоловіком. Але син, чомусь, його не прийняв. Її чоловік і подарунки йому купував і намагався гратися з ним, і в парк всі разом ходили, там все, що син не захоче, все йому купував. Так вони зустрічалися рік, і цей рік Марина Григорівна жила як в казці, вона і не думала, що так можна жити.
Але це не допомагало. Її син все одно був проти їхніх стосунків, навіть один раз втікав з дому, ледве знайшли. Але так довго не могло тривати, і Марина Григорівна, в кінцевому рахунку, вибрала сина. Чоловік незабаром пішов від неї, ну його теж можна зрозуміти. Через два роки він одружився з дуже хорошою жінкою.
У Марини Григорівни була дача поруч з їхньою, тому вони постійно бачилися, тісно спілкувалися, товаришували сім’ями, так би мовити. Після цього Анна Іванівна навіть не намагалася ні з ким зійтися жити, хоча були пропозиції. Загалом, все своє життя присвятила вихованню сина, виживали, як могли.
Так йшли роки. Син виріс. Марина Григорівна дала йому гарну освіту. Після чого, він незабаром виїхав за кордон по обміну досвідом, ну там і залишився жити. Одружився теж там, зараз у них вже діти є, а Марина Григорівна ні разу не бачила своїх онуків.
Син до неї не приїжджає, тільки іноді телефонує, буквально один раз в кілька місяців. А останнім часом, взагалі дзвонить тільки у свята і все. Марина Григорівна тішиться за свого сина, і тільки одного зараз боїться, що залишилася зовсім одна, адже роки беруть своє в здоров’я кращим не стає.
Я, коли слухала цю історію, у мене сльози наверталися на очі. Адже вона все своє життя жила заради сина, а тепер стала йому зовсім не потрібна. Це напевно страшно, ось так жити, знати, що живеш останні дні, і ніхто навіть про тебе не згадає, крім сусідів, і то не факт, що і вони згадають.
Коли я від неї пішла, то довго думала над цією історією. Думала над тим, чи правильно вона вчинила в молодості, коли прогнала зі свого життя такого гарного чоловіка. А може їй потрібно було менше трястися над сином, якому все одно не потрібна, залишилася, а так, можливо, і життя по –іншому склалося б.
Фото ілюстративне – textman.
