Я цієї суботи вирішила вже все на городі до зими прибрати. І попросила двох своїх доньок і сина, щоб прийшли до мене з самого ранку.
Будинок у мене великий, подвір’я теж, і город 15 соток – роботи на всіх вистачить. А хто зна, як воно буде далі, зараз ще гарна погода, а завтра можуть дощі зарядити, осінь все ж таки.
Тому я вирішила все швиденько зробити, поки є така можливість. Я була впевнена, що діти мені не відмовлять, адже відколи я повернулася з Італії, вони до мене щосуботи приїздять.
Я на заробітки поїхала заради них, щоб всіх житлом забезпечити. І з поставленим завданням я справилася, бо всім трьом дітям я по квартирі купила.
Про себе я теж не забула, перебудувала свій будинок в селі, облагородила подвір’я, так що тепер любо глянути на все це, яку красу я поробила навколо!
Додому я повернулася, бо подумала, що вже час, адже, як то кажуть – всіх грошей не заробиш, а треба трохи і для себе пожити, адже мені вже не мало не багато – 68 років. Виглядаю я ще непогано, і почуваюся дякувати Богу добре, але розумію, що час іде, тому і захотілося пожити трохи в своє задоволення.
Адже, по суті розібратися, я так ніколи, для себе, і не жила. Вийшла заміж, троє дітей народила. З чоловіком розійшлася, потім сама дітей тягнула. Далі 20 років заробітків… От найкращі роки і минули…
Тішить єдине – що дітей добрих маю. Я для них нічого не шкодую, завжди їм даю стільки, скільки просять.
З собою я привезла 12 тисяч євро, спеціально відкладала, щоб мати собі на спокійну старість. Але діти приходили, і просили то на одне, то на інше. І хоч йшлося про невеликі суми – 50-100 євро, але дітей у мене троє, внуків шестеро, і кожному щось треба.
Так я незчулася, як 5 тисяч євро просто розчинилося. Мені не шкода, але я собі подумала, що якщо так і далі піде, то я сама залишуся без нічого.
І я сказала своїм дітям, що більше нічого їм не дам, бо мені собі на старість щось треба залишити.
Вони, начебто, все зрозуміли. Але чомусь в цю суботу ніхто з них не приїхав мені допомагати.
Добре, що хоч моя рідна сестра Галина приїхала до мене в гості, і мені трохи підсобила, а то я і не знаю, як би я справилася.
Галина мені очі відкрила:
– Твої діти не приїхали, бо знали, що нічого за це не отримають, – пояснила мені вона. – Як ти досі не зрозуміла, що вони не тебе, а твої гроші люблять?
Мені так від цих слів прикро стало, що не передати словами. Я не хочу в це вірити. Ну як – через гроші? Я ж їхня мама!
Але десь глибоко в душі мені відгукнулися слова сестри… А якщо справді без грошей я своїм дітям стану непотрібною?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.