Я вийшла заміж в доволі пізньому віці, в 35 років. Не щастило мені чомусь в особистому плані, хоча люди кажуть, що я непогано виглядаю.
З дому я поїхала ще в 20 років, і стала жити в Чехії. Працювала, заробляла, на чужині мені було дуже непросто, адже я тут була зовсім одна.
А потім я зустріла в Празі одного чоловіка з нашого села, Івана. Я знала його лише з вигляду, адже у нас була доволі серйозна різниця у віці, майже 15 років.
Іван в Чехію приїхав ще швидше, ніж я, тому вже доволі непогано обжився.
Я знала, що у нас в селі живе його колишня дружина і двоє дорослих дітей. Він сім’ю залишив давно, але що там у них сталося, я не з’ясовувала.
Спочатку ми з Іваном спілкувалися як друзі, він в багатьох питаннях мені допомагав. Я на нього не звертала увагу через різницю у віці.
Та з часом ми дуже зблизилися, і Іван зробив мені пропозицію.
Я вагалася, не знала, як на це відреагують мої батьки, адже вони теж його знали.
Та Іван мене переконав, що ми маємо право бути щасливими, і запевнив, що все буде добре, тому я і погодилася.
Ми жили дуже добре, у нас донечка народилася, і я справді жодного разу не пошкодувала про те, що вийшла за нього заміж.
Але останнім часом я стала помічати, що чоловік дуже змінився, став якимось відчуженим.
Тому запитала його, що сталося, а він мені відповів, що хоче йти від мене, бо планує повертатися до своєї колишньої дружини.
Від почутого я аж присіла, бо не могла повірити у те, що він говорив, адже у нас все було добре.
Виявляється, дружина Івана приїхала в Чехію теж, і вони вже певний час зустрічаються потай від мене.
А тепер вони вирішили повертатися в Україну, удвох. Їхня спільна донька заміж виходить, Іван хоче бути присутній на її весіллі.
Він зібрався і поїхав, а я залишилася з дитиною, і з розпачем.
Розписані офіційно ми не були, Іван казав, що це не важливо, от тепер я і залишилася при своїх інтересах.
В цій ситуації мене тішить тільки одне – у мене є дитина, і тепер мені є заради кого жити.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.