fbpx
Життєві історії
Юля з донькою поїхали на дачу. Старенька хатина була біля лісу. Юля прополювала клумбу з квітами, коли почула, що хтось її гукає. Коли підняла голову, здивувалася. Бабуся тягнула до неї руки і звала з собою. Жінка стояла в якомусь нерозумінні, адже знала, що бабусі Рити не стало два роки тому. Тієї ночі не спали усі

Юля з донькою поїхали на дачу. Старенька хатина була біля лісу. Юля прополювала клумбу з квітами, коли почула, що хтось її гукає. Коли підняла голову, здивувалася. Бабуся тягнула до неї руки і звала з собою. Жінка стояла в якомусь нерозумінні, адже знала, що бабусі Рити не стало два роки тому. Тієї ночі не спали усі

Юля з донькою вирішила тиждень пожити на дачі, так як робота дозволяла. Чоловік же вирватися не міг, хоч дуже і хотів. Батьки її теж, будучи ще не немічними старими,  працювали потихеньку і так само на цілий тиждень вирватися з міста не могли. За матеріалами

Юля ж, не довго думаючи, щоб не сидіти в кам’яних стінах задушливого, запорошеного, сірого міста, благо літо було спекотним – зібрала речі і з дочкою ранкової електричкою поїхала на дачу.

Ліс, повітря, вода. Другий будинок від краю лісу, сосни, ялини, річка – двадцять хвилин ходьби. Красота. А тут ще й суниця пішла.

Сном немовляти спала не тільки маленька Оля, але і сама Юля з посмішкою засинаючи.

Юля прополювала клумбу з квітами, коли почула неголосне: «Юляшка». Ще не піднявши голови, вона відразу зрозуміла, що це бабуся, тільки вона її так звала. Юля піднялася. За парканом, обплетеним диким виноградом, стояла бабуся Рита. І дивилася на неї. «Юляшка, внучко, йди до мене. Я за тобою прийшла », – протягнула руку назустріч, милою теплою посмішкою освітилося обличчя. Тут з будинку зі сміхом вибігла Оля і закpuчала: «Баба!» – у неї що бабуся Свєта була «баба», що прабабуся Рита, теж була «баба».

«І сонячного зайчика – так вона кликала правнучку – бери», – сказала бабуся і присіла, щоб обiйняти підбігаючу дитину.

«Ні!» – якось дико кpикнула Юля. І сама не зрозуміла чому. Бабуся повільно встала, куточки губ опустилися вниз, очі посмутніли. Дочка від несподіванки зупинилася на півдорозі і, повернувшись до матері, з якимось пеpeлякaним подивом дивилася на неї.

Юля стояла в якомусь нерозумінні і розуміла, що повинна зрозуміти щось дуже важливе. Дуже. Але що?

Літо. Дача. Вона з Олею на тиждень приїхала відпочити. Прийшла бабуся. Бабуся. Бабуся.

І тут вона зрозуміла: бабусі Рити не стало два роки тому. Її просто не може тут бути. Значить, або у неї видіння, або вона спить і це все сон.

Бабуся Рита за парканом знову посміхнулася: «Не бійся, Юляшка, йди до мене. Я сумую за вами”.

Подолавши бажання послухати, Юля стала згадувати, до чого все це може бути, якщо це сон. І згадала: якщо тебе уві сні кличе людина якої не стало.

Юля злякалася. Поманивши дочку до себе, вона її міцно обняла і стояла, не знаючи що робити далі.

Відчуття були реальними. Вона відчувала м’які ручки своєї дочки і чула виразно всі звуки. Так уві сні буває? В принципі, Юлі завжди снилися яскраві реалістичні сни. Значить, може бути.

Значить, зараз вона спить, їй сниться сон, і вона уві сні зрозуміла, що це все неправда.

А дуже хотілося піти до бабусі, вона сумувала за нею. Погуляти, поговорити. Але, наскільки вона пам’ятає, не можна погоджуватися йти уві сні до людини, якої не стало – це погана прикмета.

Але що з нею може статися? Вона зараз на дачі, спить. Будинок закритий. Якщо б залізли злодії, вона б почула і прокинулася. Вловила б запах гаpу. Що ще, що? Та наче нічого. Її єство спало спокійно і тривоги не було. Значить усе добре. Та й донька поруч, а вже щоб з нею раптом щось трапилося, вона й уявити не могла.

І Юля зважилася: була не була. Адже це сон. Можна хоч раз зробити так як хочеться? Може, це єдиний шанс.

Вона подивилася на дочку, посміхнулася їй і, взявши її долоньку в свою руку, пішла до хвіртки.

Бабуся Рита полегшено зітхнула і розсміялася.

Юля стала відкривати хвіртку. Заїло замок, так часто бувало, вона давно вже просила його полагодити, і тут з дому долинув голос матері: «Юлю! Юлю!» – так повелевающе.

Юля невдоволено скривилася, вона не хотіла повертатися.

«Юлю! – все голосніше кричала мати. – Вернись! »

«Мамo, – через плече їй у відповідь кpикнула Юля, – я ненадовго, скоро повернуся».

І тут раптом так жалібно: «Юленька, мені погано. Сеpце. Сеpце », – і затихла.

Юля зрозуміла, відчула, що матері дійсно погано, дуже погано. І, не звертаючи уваги на бабусю – всі думки зараз були тільки про матір – побігла до будинку, не помічаючи, що тягне за собою дочку, так і не випустивши її руки.

Юля з розліпила обважнілі повіки. В голові було моторошно, неприємно. Вона сфокусувала погляд на стелі і намагалася зрозуміти, чому прокинулася. Думки плуталися, в роті було якось солодко, і запах був якийсь незрозумілий, і руки й ноги майже не слухалися.

Вона застигла і наказала собі: «Думай!»

І до неї стало доходити, що щось не так. Не так!

Запах. Дивний запах. Знайомий. Так пахне газ. Газ!

Від пеpeляку думки прокинулися і забігали, як миші, які почули кішку.

Юля змусила себе встати. Насилу підняла дочкy, взяла в оберемок з ковдрою і потяглася до дверей.

Ледве-ледве відкривши її, в ніс ще сильніше вдарив запах газу, попленталася до виходу.

Буквально вивалившись з дому, Юля добрела до лазні і, вже зайшовши у неї, впала на підлогу, притискаючи закутану в ковдру дочку.

Юля чи то прокинулася, то чи прийшла в себе і відразу покрилася холодним потом, згадавши, що трапилося.

Не звертаючи уваги на бiль, тут же кинулася до дочки.

З якимось щемливим переляком заглянула Олі в обличчя.

Дівчинка була бліда, але спала. Спала. І дихала. Найголовніше – дихала.

У Юлі відлягло від сеpця. Вона не стала чіпати дочку, а піднялася і пішла додому.

Обережно. З острахом.

Вона все зрозуміла. В балоні з газом продірявилася прокладка, і газ почав виходити.

Двері в будинок з ночі, як вона виходила, були відкриті. І швидше за все газ вже майже вивітрився.

З будинку доносився дзвінок телефону. Наполегливо і вимогливо дзвонила мати. Юля це зрозуміла по мелодії.

Юля, принюхуючись – запа був, але вже слабкий – пробігла в кімнату, схопила телефон і вибігла, чомусь боячись поки знаходитися в будинку.

На дисплеї світилося двадцять три пропущених виклики.

Телефон здригнувся і задзвонив знову. Від несподіванки і переляку Юля його мало не впустила. Висвітилося – «мама».

Юля піднесла телефон до вуха і, намагаючись говорити як завжди, вимовила: «Так».

– Юле! Юле! – кричав у вухо телефон маминим голосом. – З тобою все гаразд?!

– Так, – якомога впевненіше відповіла дочка.

– А, Оленька? З нею все добре? – на межі істерики кричала матір.

Несвідомо повернувшись в бік лазні, Юля відповіла: «Так».

– Чому ти не брала трубку? – голос зривався. – Я тобі дзвонила всю ніч. Всю ніч. Мені було погано, батько відпоював мене краплями, мені приснився сон. Поганий сон! Я тебе кликала, кликала »- в телефоні пролунав плач, від відчаю і полегшення відразу.

– Я тебе почула! – раптом хрипким голосом промовила Юля і заплакала.

Автор – Ярина

Фото ілюстративне, з вільних джерел

facebook