fbpx
Життєві історії
Якщо тільки станеться диво

Мати сиділа біля ліжка свого єдиного сина. Її очі були сумними і втомленими. Ось уже, який місяць, Андрій прибуває в кoмі.

В думках промайнуло все його життя.

Хлопчик народився в той стpaшний для України рік, коли трапилася авapія на Чорнобильській АЕС.

Його батько один з перших, хто був на ліквідації цієї авapії. Він отримав сильне опpoмінення. Коли Андрію було півроку, Сергій пішов у вічність.

Вона залишилася одна з маленьким синочком. Так, вони і прожили удвох. Син закінчив школу, вивчився на водія, відслужив в армії. Після армії, влаштувався далекобійником.

Часто, їдучи у відрядження, він говорив мамі: Мамо, я повернуся. Ти тільки чекай. І вона чекала, а він повертався.

Одного разу, коли він повернувся з відрядження, сказав їй про те, що зустрів чарівну дівчину. Вона працює в готелі покоївкою. Її звуть Наташею. Вона виросла в дитбудинку.

Ось і цього разу у сина закінчувалося відрядження, ще трошки і Андрійко прийде додому. Але чому на серці так неспокійно й тривожно? Андрій подзвонив і сказав:

– Мамочко, рідна, через 5 годин я буду вдома. Мамочко, тебе чекає приголомшлива новина.

Ось уже й ніч пройшла. Настав ранок, а сина все немає і немає.

Пролунав дзвінок.

– Ви, Тетяна Іванівна Богославська?

– Так.

– Скажіть. Андрій Сергійович Богославський 1986 року народження ваш син?

– Так. А що трапилось?

– Він знаходиться в центральній лікарні.

У матері потемніло в очах: Що сталося? Що робити? Як бути?

Вже через годину вона була в лікарні. До неї підійшов лікар і попросив зайти в кабінет.

– Ваш син при в’їзді в місто потрапив у страшну авapію, в нього врізався БЕЛАЗ. Водій заснув за кермом і врізався в автомобіль вашого сина. Він зараз в кoмі.

Ось уже два місяці мати не відходить від сина. Він пару разів на деякий час приходив до тями. Все кликав, Нату. А потім знову кoма. Лікарі сказали, в такому стані він може пробути і рік, в будь-яку хвилину сepце може зупинитися.

– Лікарю, а він зможе прийти в себе? Він зможе жити нормально?

– Ну, хіба якщо тільки станеться диво!

На прохання подруги вона пішла додому для того, щоб привести себе в порядок. Вдома жінка стала розбирати речі сина, які їй віддали на приймальному покої. Ось годинник, який залишився синові від батька. Ось його телефон.

Читайте також: Ви помилилися номером, – наважилася Оксана сказати своїй матері

Тетяна поставила на зарядку телефон. Коли він підзарядився, вона побачила багато пропущених дзвінків з підписом * НАТА *.

Тремтячими пальцями вона натиснула на дзвінок.

В той же час вона почула голос:

– Андрюша, це ти?

Мати не могла нічого сказати, з грудей її вирвалося ридання.

– Що з ним? Де він?

– Мила, Наташа, я мама Андрійка. Він помupає.

– Мамочко, я їду – почула у відповідь.

Мати зібрала речі і знову поїхала до сина. Телефон залишився лежати на столі.

Чекала Наташу, але вона не їхала. Минуло більше двох тижнів. Нарешті, в палату хтось постукав. І відразу відчинилися двері. На порозі стояла худенька дівчинка, на руках у неї лежав маленький клубочок.

Вона кинулася до ліжка Андрія і заридала:

– Андрюша, миленький, рідний мій, відкрий очі. Подивися адже це я, твоя Ната. Я ж думала, що ти забув мене. Милий мій, коханий. Подивися, адже це твій синочок. Я назвала його, так як ти і хотів, Сергійком.

Прости, рідний мій, що не приїхала відразу після маминого дзвінка. У мене відразу почалися пеpeйми. Я наpoдила нашого синочка передчасно. Але все вже позаду. Зараз ми з тобою.

Дивись, дивись, до тебе приїхав твій синочок. Андрюша, йому потрібен батько. Ти чуєш мене? – Від ридання мами прокинувся малюк і голосно заплакав.

І в цю мить в Андрія відкрилися очі, його рука слабо притиснула руку коханої.

Лікар, оглянув хворого, сказав матері: Ось про таке диво я і говорив!

Минуло два місяці. З воріт лікарні вийшло четверо життєрадісних людей. Тетяна котила дитячу коляску. Поруч з нею йшла її улюблена донечка Наташа і Андрюша, несучи на руках свій скарб – синочка. Вони були щасливі!…

Читайте також: Ці імена з важкою долею! Ось як не варто називати дитину!

Джерело

Related Post

facebook