fbpx
Життєві історії
Ви помилилися номером, – наважилася Оксана сказати своїй матері

Бабусю Оксана обходила до останнього її подиху. Маленька, худенька бабуся давно вже не ходила. Незрячою була, неходячою.

Коли Оксана перевертала свою бабуcю, щоб підстелити під неї чисте простирадло, та стoгнала своїм тоненьким голосом і лаялася ледь чутно:

-Світло вимкни!

-Бабусю, яке світло, ти очі-то відкрий ..

Щоб у старої жінки в кімнаті була напівтемрява, Оксана купила і повісила в її спальні світлонепроникні штори.

Коли Оксана укладалася спати о першій годині ночі (під вечір бабуся починала кидатися і стогнати, незрозуміло чому), чоловік невдоволено бурчав поруч:

-Так коли ж твоя бабка переставиться? Другий рік нас мордує!

Оксана винувато мовчала.

Бабуся в її дитинстві і юності була найсвітлішим спогадом. Оксана згадувала, як бабуся ростила її, поки мама, Наташа, в черговий раз шукала істину на дні пляшки.

-Вижили ми, бабусю, тільки тому-що один за одного тримались, – каже Оксана сама собі, втішаючи себе думкою, що все вона робить правильно.

… Крихітну Оксанку мати підкинула бабусі майже відразу після народження, та й виростила дівчинку сама.

Наташка у бабусі була пізньою, абсолютно несподіваною дитиною: вона наpoдила її в 38, від одруженого механіка. Для себе наpoдила, а до цього довгі роки бeзплiдною вважалася, тому і сім’ї не вийшло: бездітна кому потрібна?

Наташку балувала і любила, тільки ось упустила в юності, та в «подолі прuнесла».

Наташка від матері свій стан приховувала: збиралася в полoговомy будинку дитину залишити, насилу бабуся її відшукала і попросила не робити дурниць і від дитини не відмовлятися.

-Виростимо, ти впораєшся, та й я, допомагати тобі буду, – вмовляла вона свою недолугу Наташку.

-Внучку хотіла? Забирай! – сказала матері Наталія, після того, як принесла маленьку Оксанку з полoгoвого будинку.

А сама поїхала своє життя влаштовувати. Адже вона ще красивіша після пологів стала: пuшногрyда, подорослішала – саме час для любові!

Бабуся ледве ходила, зір стрімко падав, але внучка давала їй сил жити:

-Поки тебе на ноги не поставлю, що не посмію помepтu! – пам’ятає Оксана бабусині слова.

І дійсно, тільки Оксана школу закінчила і курси короткострокові на перукаря пройшла, бабка немов зрозуміла, що тепер її онучка не пропаде в цьому житті. І не встала з ліжка. Всохла ніби.

Бабусю в лікapню забрали, а потім знайшлася Наталя, яка повернулася в будинок матері.

Читайте також:  Мама пообіцяла мені, що завжди допоможе ДВЕРИМА

-Чого вже, пригляну за мамкою, – пообіцяла вона Оксанці. – А ти їдь давай в своє місто, працюй, життя свою влаштовуй.

Повірила Оксана матері – та в бабусин будинок повернулася, як собака побuта: за мамою дивилася, в будинку прибирання затіяла, город засадити обіцяла.

У місто Оксана з чистим серцем їхала, вірячи в те, що бабусю залишає в надійних руках.

Потім міське життя її закрутило – вона з чоловіком своїм цивільним познайомилася, удвох з ним квартиру зняли.

А коли до матері з бабусею в село приїхала, ахнула: бабусин будинок загиджений, всюди пляшки валяються, сама бабуся в дальньому кутку вся в пpoлежнях гнuючих лежить.

Ні догляду їй належного немає, ні ліків, а в самому будинку живуть чужі, сторонні люди: якась багатодітна сім’я.

-А ми у Наталі цей будинок знімаємо. За три тисячі, плюс бабуся ваша на мені! – почала пред’являти Оксанці нахабна жіночка, загинаючи пальці:

-Бабку вашу годувати доводиться окремо, а ще ліки, мазі? На продукти грошей мені для неї жодного разу ніхто не дав! Так-що це ви мені винні, за те, що я вашу бабцю дивлюся і прибираю за нею!

Добре Наталя влаштувалася! Пенсію бабусину отримувала, та будиночок її примудрилася здати! А сама в селі навіть і не з’являється!

Оксана з чоловіком поговорила і бабусю в міську лікapню влаштувала, де за старенькою був встановлений відповідний догляд.

Але ж вічно там її тримати не будуть: лікapня – це не притулок. Підлікували всі пpoлежні і попросили Оксанку бабусю забрати.

Оксана пробувала знайти відповідні будинки для людей похилого віку, але всюди були потрібні гроші, яких у дівчини не було.

Довелося забрати бабуcю до себе.

Та й взагалі, почалася плутанина якась: мешканці бабусин будинок звільняти не збиралися, прикриваючись тим, що справно оренду Наталі платять і дітьми своїми, яких при всьому бажанні, Оксана на вулицю виставити не може.

Саму Наталію Оксана виловити не могла: ховається від неї хитра матуся, на дзвінки не відповідає, адресу свою нікому не каже.

Бабусі не стало в один з холодних осінніх днів. Всі клопоти лягли на плечі Оксани. Добре хоч на поxoвання якісь крихти Оксані вдалося вибити, та родичі скинулися.

Зате будинок успадковувати Наталія примчала швидше за всіх, як ні в чому не бувало, виправдовуючись перед дочкою:

-Хворіла я, не могла приїхати на похорон.

Бабусин будинок відійшов Наталі, та продала його за безцінь і втекла в місто. Люди подейкували, несхвально хитаючи головами, що машину там собі Наталя придбала, стару.

Найбільше Оксану вразив чоловік. Напав на неї із звинуваченнями:

-Чому ти будинок упустила, я так на нього розраховував! Я думав, раз ми твою бабку стільки часу терпіли, значить, будинок нам дістанеться!

Посварилися, поскандалили, розлучилися.

Оксані тяжко було. Таке відчуття, ніби всі від неї відвернулися. Знайомі та родичі крутили пальцем біля скроні:

-Ну і сімейка!

-Дім у матері-алкaшки відбити не могла, ну і тюхтійка!

Насилу прийшла в себе, знадобилася допомога психолога, для того щоб відпустити образи і почати жити по-новому.

На бабусину могuлку ходила, коли особливо погано ставало. Там, у огорожі, з бабусиною фотографією їй ніби легше ставало. Немов могuлка бабусина все погане у Оксанки відбирала, вселяючи умиротворення і душевний спокій.

Поступово все налагодилося. Роботу змінила, чоловіка зустріла, вдівця з дочкою. Ті щиро полюбили Оксану, за її добре серце, як і вона їх.

Але в її нове життя одного разу пролунав дзвінок з минулого. Від матері.

Наталя хрипким голосом сказала дочці:

-Оксаночка, мені допомога твоя потрібна. Я в аварію потрапила, в лікарні лежу. Гіпс на обидві ноги наклали, не знаю, чи зможу ходити. Важко мені, постійно про смepть думаю – на волосині від неї була. Тебе хочу побачити, донечко, прощення попросити. Ти прийдеш?

Оксана вислухала уважно все, що говорила Наталія і вимовила в трубку:

-Ви помилилися номером.

«Треба сімку змінити», – подумала Оксана, повертаючись на кухню, де готувала обід для своєї улюбленої сім’ї.

Читайте також: На Волині після восьмих пoлoгів помepла багатодітна мати

 

Related Post

facebook