fbpx
Життєві історії
Якраз в січні взяла собі відпустку на два тижні, хотіла трохи відпочити. Але днями до мене приїхала донька, просила, щоб я посиділа з онуками, поки вони будуть відпочивати за кордоном

Мені 56 років, я ще досі працюю, чоловік на пенсії, так що сім’ю утримую практично я одна. У мене є донька і двоє онуків – п’ять і сім років. Олена каже, що я недобра бабуся, бо не хочу сидіти з її дітьми.

Я свою дочку народила у двадцять років і виховала її без допомоги бабусь та дідусів. Наші із чоловіком батьки жили далеко. Чоловік був військовослужбовцем, тож ми часто переїжджали. У мене самої завжди вистачало часу і на дітей, і на чоловіка, і роботу. Якось крутилася і все встигала, хоч дуже втомлювалася.

Олені 36, вона ніде не працює. Раніше я ніколи не відмовлялася допомогти з онуками, було тільки на радість. Вони часто ходять у гості до друзів і без дітей або виїжджають на якийсь відпочинок, і вечорами діти залишаються зі мною. І ніхто не враховував той факт, що я після роботи теж втомлююся. У мене вдома хворий чоловік та багато домашньої роботи, яку крім мене ніхто не зробить. Деколи і до кухні немає сил дійти.

А днями донька просто поставила мене перед фактом: вони їдуть на два тижні у відпустку, а онуків залишаються у нас. І тут я не витримала, сказала, що в мене теж має бути відпочинок! Я якраз в січні взяла собі відпустку на два тижні.

Батьки мого зятя живуть із нами в одному місті, але чомусь вони дуже рідко беруть онуків до себе. Я сказала, що втомилася, нехай вирішують це питання якось самі. Дочка сильно образилася і сказала, що справжня бабуся так не може вчинити.

Як мати я дала їй все, що могла, намагалася їй ні в чому не відмовляти, в межах норми, звичайно. До цього я ніколи не відмовляла у проханні посидіти з дітьми. А варто було одного разу відмовити, і я тепер я недоброю стала. Я начебто і відчуваю докори сумління, але все одно не хочу цього разу сидіти з онуками. У мене вже вік такий, що під вечір погіршується самопочуття, а поруч бігають діти, яким увага потрібна. Втомилася я дуже, думаю, що настав час «пожити для себе».

Але моя дочка, мабуть, так не рахує. Я хотіла сісти з нею і поговорити, може б вона мене зрозуміла по-людськи. Але тепер вона навіть чути нічого не хоче. Чоловік начебто розуміє і підтримує мене, але в цьому випадку вирішив дотримуватися нейтралітету і не хоче втручатися. Думаю, дочка згодом зрозуміє мене. Але мені хочеться пояснити їй, чому я так вчинила. Хочу побачити розуміння зараз, а не коли у неї будуть дорослі діти та онуки.

Ну, в чому я тут не права? У тому, що вважаю, що все, що я мала дати своїй дитині, я вже віддала? Я все розумію, але є якісь межі. Чому моя дочка не хоче зрозуміти, що цей період її спілкування з дітьми найцінніший, а вона намагається відгородитись від них. Потім буде шкодувати, та пізно, не повернеш жодної миті.

Я колись дивлюся на фотографії, де дочка була маленькою, потім дитячий садок, школа, часто плачу за втраченими моментами. Весь час була зайнята. Якось не хочеться почуватися найгіршою бабусею, а що робити?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page