Іван – мій чоловік, дуже економна людина, я навіть пояснити не може наскільки.
Вперше я стала це розуміти ще з початку нашого з чоловіком знайомства: Іван чомусь не дарував мені ніколи квіти на побаченнях, не запрошував в кафе попити чаю чи кави, ніколи нічим особливо не пригощав, але я на все закривала очі, думала, що людина ще молода, можливо, грошей немає.
Я завжди виправдовувала його і думала чи багато жінок у наш час можуть похвалитися, що їм до весілля щоразу дарують букети дорогих квітів і водять в кафе чи ресторани. Я думаю, що ні. Ну ось і у нас так: декілька разів ми разом сходили в кіно, на шашлики з друзями, багато часу просто гуляли містом, або в парку, а згодом ми з Іваном одружилися.
Хочу відверто сказати, що на перших порах мені навіть трохи подобалася його риса характеру гарно економити гроші. Я зараз заміжня вдруге, але мій перший чоловік ніколи не міг зібрати копійку, він все відразу витрачав і в нас ніколи не було грошей: то друзям позичав, а потім великодушно всім прощав, то купував різні непотрібні речі, які часто валялися по всіх кутках нашої квартири.
Тому я таки дійсно полегшено зітхнула: нарешті у мене з’явився хороший, господарський чоловік. І квартира у нього хороша є своя, і машина – хоч і не дуже дорога і не шикарна, зате своя власна.
Ми з Іваном рік прожили у шлюбі і я зрозуміла, що його економність, ще якась суцільна жадібність.
Іван постійно мені говорить, що потрібно купувати завжди все дешеве, адже дешево – не означає погано. Одяг ми купуємо лише на базарі, я ніколи по нього не ходжу в магазин або торгівельний центр. Чоловік пояснює, що якщо я хочу якусь якісну і брендову річ, то її і в секонді можна купити за копійки.
А як мені набридли ці обов’язкові акції в магазинах! Я постійно ходжу по розпродажах, щоб мені купити продукти на тиждень, я маю обійти десять магазинів і дивитися, що де дешевше.
Іван ніколи нічого не купить, якщо на товар немає знижки, навіть якщо щось нам дуже потрібно, він краще буде чекати.
Один раз до нас збиралися прийти гості, і я попросила чоловіка купити цілу курку, щоб запекти, щоб вистачило усім, адже там і їсти немає що. Іван в той день прийшов з крильцями додому – на них була акція, а на курку – ні. А в інший магазин їхати нерентабельно: тільки бензин витрачати і гроші.
У його гаманці багато різних відділів, куди він кладе купу карток для знижок, він завжди слідкує за всім.
Одного разу я занедужала, не могла приготувати їжу, тому попросила Івана вперше замовити нам на вечерю піцу, щоб мені було легше. Чоловік дістав гаманець і став дивитися ті картки. На ту піцу, що ми любимо знижок не було, тому Іван замовив іншу, адже на неї була акція. Я її не люблю і йому вона не подобається, але він купив її тому, що вона на 10 гривень була дешевша.
Мені дуже часто буває незручно перед нашими друзями – як тільки почався сезон шашликів, він став економити кожну копійку. Навіщо купувати пластикові тарілки, якщо можна взяти свої і вдома помити? Що за марнотратство – купувати свинину, якщо курка – те ж м’ясо, та ще дешевше і корисніше? І овочі йому не потрібні, і фрукти. Друзі кажуть, що самі куплять і так завжди буває.
З таким чоловіком я й піти нікуди не можу, ні подарунка нормального не купить, ні продуктів навіть власним батькам.
Фото ілюстративне.
