Так склалося в моєму житті, що я вже давно сама виховую дитину, я – мати-одиначка, на жаль, шкода звісно, але така мені випала доля. Вже два роки як я виховую доньку свою я сама.
Місяць тому, розмовляючи з подругою, почула від неї одні слова, що соромно якось купувати ношені речі для малої дитини, вона не сприймає такого.
Я промовчала і нічого не відповіла їй до цього, зробила вигляд, що не звернула увагу на це, бо і сама часто роблю там покупки. Невже мені повинно бути соромно через це?
Я, щиро кажучи, зовсім не бачу нічого поганого в ношених речах. Ми з дочкою живемо в приватному будинку, вона дуже часто грається на вулиці і при цьому приходить брудна завжди в хату після прогулянки, адже у нас скрізь земля та трава. Який сенс одягати нові речі для вуличних ігор?
Так було раніше у нас завжди. Але зараз все частіше мені доводиться купувати вже ношені речі в магазині, часи складні зараз для всіх.
Справа в тому, що незадовго після нашого одруження, мій чоловік втомився від ролі глави сімейства і просто пішов від нас, залишивши мене саму з малою дитиною на руках. Добре, що будинок належав моїй бабусі, тому ми не залишилися під відкритим небом, у нас є власний дах над головою, за який нам не потрібно платити.
Колишній чоловік не платить аліментів на дочку, він не вважає за потрібне допомагати нам особливо. Він влаштувався працювати не офіційно, і тому ми живемо на одну мою зарплату, а заробляю я зовсім не багато, працюю і шкільній їдальні.
Чесно кажучи я й не знаю де він зараз, до мене доходили чутки, що він декілька років тому поїхав за кордон, відтоді я взагалі нічого про нього не чула.
Коли моя дочка пішла в школу, стало мені трохи важче. Зібрати школярку то ще завдання: портфель, сукня, туфлі. Я зрозуміла, що на нові речі у мене просто немає грошей, враховуючи сьогоднішні ціни. І я зайшла в секонд-хенд.
А там стільки всього, що очі розбігалися і якість така гарна, в магазині ще не кожному таке купиш: блузочки, спіднички і штанці і все за такою смішною ціною. Я накупила всього, вдома дуже ретельно випрала і випрасувати. Зовсім не скажеш, що речі ношені.
Я про ці покупки ніколи нікому не розповідала. Тому, коли подруга стала говорити щось цю тему, мені стало не по собі. Я не думала, що має бути соромно тим, хто користується послугами таких магазинів, тому просто промовчала. У моєї подруги зараз зовсім немає проблем з грошима, слава Богу. Хіба зрозуміти багатому бідного.
А недавно йдучи з роботи, я забрала дитину у мами і вирішила зайти в секонд-хенд. Хотіла подивитися Тетянці сукню в школу на зміну. Нічого не вибравши, ми вийшли з магазину, а тут повз проходила моя подруга, як на зло. Ну, навмисне не придумаєш.
Я від цієї зустрічі ледь крізь землю не провалилася від сорому. Але вона ні слова не сказала, але видно було, що їй теж незручно.
Прийшовши додому, я задумалася: а чого це мені має бути соромно? Я ж не взяла в когось ці речі. Чому чужа думка повинна так мене засмучувати?
Відтоді наше спілкування з цією жінкою зійшло нанівець, я сама не розумію, як так вийшло. От просто вона сама перестала мені дзвонити і мені якось незручно самій телефонувати їй. Я думаю, що вона засуджує мене або ще чого гірше соромитися, тому сама не хочу починати з нею спілкування. А мені, як би я себе не переконувала, незручно. Я не ділилася з нею своїм важким фінансовим станом і навіщо?
Але мені дуже не вистачає моєї подруги. Мені нема з ким поговорити і порадитися зараз. Можливо, потрібно зробити перший крок і просто набрати її номер? Все одно ніяк зрозуміти не можу, невже носити поношені речі так уже й погано? А тим паче, коли зараз й так життя непросте. Чи взагалі забути про цю людину, якщо вона не сприймає мене такою, якою я є?
Фото ілюстративне.
