Якось я поверталася додому, і по дорозі зайшла в продуктовий магазин. Коли я підійшла до каси, щоб розрахуватися за продукти, то зрозуміла, що у мене немає гаманця.

Хтось витягнув його, поки я вибирала продукти між прилавками.

Я була дуже засмученою, бо саме в цей день я отримала зарплату, нехай невелику, але 8 тисяч гривень – це були гроші, на які я мала прожити разом з дитиною наступних пів місяця до авансу.

Сказати, що мені було прикро, це нічого не сказати. Я планувала за ці гроші купити сину чобітки на зиму, адже він вже виріс з старих.

Сина свого я ростила сама, бо чоловік мій нас залишив і поїхав до іншої жінки в іншу область, а я залишилася одна. Сказати, що мені було важко, це нічого не сказати.

Часом бувало так, що ми на хліб не мали грошей, бо чоловік нам зовсім фінансово не допомагав.

То ж я стала біля каси, і розплакалася. Сказала, що загубила гаманець і вже збиралася повертати продукти, але тут незнайомий чоловік швиденько витягнув банківську картку і заплатив за мої продукти.

Я була ошелешена, бо за моїх 30 років такого для мене ще ніхто не робив.

– В таких випадках, треба казати: “Дякую, Боже, що забрав грошима”, – поспішив заспокоїти мене чоловік.

Тому я подякувала незнайомцю і просила в нього номер телефону, щоб при першій нагоді повернути йому борг.

Він продиктував мені свій номер, навіть запропонував підвезти мене додому, але я відмовилася.

Через кілька днів Станіслав, так звали цього чоловіка, сам мені зателефонував і запитав, чи маю я хвилинку, щоб з ним зустрітися. Йому потрібна моя допомога.

У нього є хлопчик, 6 років, і потрібно купити синові черевички, а він не дуже в цьому розуміється. Тому, просив, щоб я пішла з ним і допомогла вибрати сину гарне взуття.

З вдячності, я погодилася. Ми зустрілися в торговому центрі, Станіслав прийшов не один, а з своїм шестирічним синочком.

Я здивувалася, де мама дитини, але не стала лізти в душу малознайомій людині, проте, Станіслав мене випередив і пояснив, що він вдівець, і хлопчика він ростить один.

Вибрати взуття для дитини було не важко, адже в Андрійка був такий же розмір, як в мого сина.

Коли ми підійшли до каси, Станіслав сказав, що бере дві пари взуття. Я подумала, що він так, з запасом, хоче взяти, щоб не бігти в магазин ще раз.

Цього разу Станіслав таки наполіг на тому, що відвезе мене додому.

Вдома мене зустрів син, якому Станіслав відразу вручив новеньку пару взуття.

Я знову неабияк була ошелешена вчинком цього чоловіка. Андрійко захотів залишитися у нас, щоб погратися з моїм сином, а я вже запросила Стаса на кухню пити чай.

Так ми здружилися і зблизилися. А через кілька місяців Станіслав зробив мені пропозицію.

Він виявився дуже багатою людиною, я навіть не сподівалася на те, що такий чоловік як він зверне на мене увагу.

Ми одружилися. Стас чудовий чоловік і чудовий батько для наших двох синочків.

І хто б міг подумати, що той вкрадений гаманець так змінить мою долю?

Правду кажуть – не було би щастя, так нещастя допомогло.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube. 

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.