В невістки я йшла дуже неохоче, бо кому ж захочеться жити з свекрухою, та ще й в селі?

Я народилася в невеликому містечку, виросла в квартирі, а тут – чоловік привів мене в заміський приватний будинок, де є город, господарство, і де в додаток є завжди багато роботи.

То ж спочатку я була не в захваті, але я любила свого чоловіка, і готова була йти за ним туди, куди він покличе.

У мого чоловіка є старша сестра, і мені було трохи дивно, що свекруха вирішила залишити біля себе не доньку, а сина.

В чому причина, я зрозуміла пізніше, коли вже стала жити в цій родині.

На моє велике здивування, мама мого чоловіка виявилася доволі добродушною і хорошою людиною. Вона відразу прийняла мене як рідну, з розумінням ставилася до того, що я нічого не вмію, і всього мене навчила.

Ми з свекрухою дуже подружилися, мені навіть сподобалося жити в селі.

Але наші сімейні стосунки постійно псує сестра чоловіка. Досить їй лише приїхати, як у нас починаються якісь непорозуміння і навіть сварки.

Вона постійно налаштовує проти мене свекруху, розказує їй яка я погана. І в цей час до мене вона мило посміхається – ось така дволична людина.

Свекруха завжди її захищає, і я розумію, це її донька.

Найбільше мене дратує те, що зовиця дуже лінива, і нічого робити не хоче. Проте, без зайвих докорів сумління приїжджає і набирає повну сумку продуктів.

Якось в п’ятницю я випадково почула розмову свекрухи з її донькою. Мама просила зовицю, щоб та приїхала в суботу допомогти на городі.

Сестра чоловіка сказала, що у неї багато роботи, і тому вона не зможе приїхати.

Я бачила, як свекруха засмутилася, коли поставила слухавку. Але на її місці я б навіть і стала сподіватися на допомогу її лінивої доньки.

Через кілька годин я сама набрала зовицю, і запросила її до нас в суботу – на шашлик. Сказала, що ми святкуватимемо річницю нашого одруження.

Сестра чоловіка відразу з радістю погодилася, забувши, що ще недавно вона мамі сказала, що весь день буде дуже зайнята.

Приїхала зовиця в обід, ми з свекрухою ще на городі поралися. Думаєте, вона нам щось допомогла?

Звичайно, ні! Вона сиділа на гойдалці, поки ми не закінчили роботу.

Ввечері, коли зовиця поїхала, нас з чоловіком мама до себе покликала.

Вона сказала, що записує дарчу на свій будинок на мого чоловіка, бо вважає, що так правильно.

А доньці своїй вона залишить город, може колись вона таки навчиться працювати, а чекати на все готове.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.