В невістки я йшла дуже неохоче, бо кому ж захочеться жити з свекрухою, та ще й в селі?
Я народилася в невеликому містечку, виросла в квартирі, а тут – чоловік привів мене в заміський приватний будинок, де є город, господарство, і де в додаток є завжди багато роботи.
То ж спочатку я була не в захваті, але я любила свого чоловіка, і готова була йти за ним туди, куди він покличе.
У мого чоловіка є старша сестра, і мені було трохи дивно, що свекруха вирішила залишити біля себе не доньку, а сина.
В чому причина, я зрозуміла пізніше, коли вже стала жити в цій родині.
На моє велике здивування, мама мого чоловіка виявилася доволі добродушною і хорошою людиною. Вона відразу прийняла мене як рідну, з розумінням ставилася до того, що я нічого не вмію, і всього мене навчила.
Ми з свекрухою дуже подружилися, мені навіть сподобалося жити в селі.
Але наші сімейні стосунки постійно псує сестра чоловіка. Досить їй лише приїхати, як у нас починаються якісь непорозуміння і навіть сварки.
Вона постійно налаштовує проти мене свекруху, розказує їй яка я погана. І в цей час до мене вона мило посміхається – ось така дволична людина.
Свекруха завжди її захищає, і я розумію, це її донька.
Найбільше мене дратує те, що зовиця дуже лінива, і нічого робити не хоче. Проте, без зайвих докорів сумління приїжджає і набирає повну сумку продуктів.
Якось в п’ятницю я випадково почула розмову свекрухи з її донькою. Мама просила зовицю, щоб та приїхала в суботу допомогти на городі.
Сестра чоловіка сказала, що у неї багато роботи, і тому вона не зможе приїхати.
Я бачила, як свекруха засмутилася, коли поставила слухавку. Але на її місці я б навіть і стала сподіватися на допомогу її лінивої доньки.
Через кілька годин я сама набрала зовицю, і запросила її до нас в суботу – на шашлик. Сказала, що ми святкуватимемо річницю нашого одруження.
Сестра чоловіка відразу з радістю погодилася, забувши, що ще недавно вона мамі сказала, що весь день буде дуже зайнята.
Приїхала зовиця в обід, ми з свекрухою ще на городі поралися. Думаєте, вона нам щось допомогла?
Звичайно, ні! Вона сиділа на гойдалці, поки ми не закінчили роботу.
Ввечері, коли зовиця поїхала, нас з чоловіком мама до себе покликала.
Вона сказала, що записує дарчу на свій будинок на мого чоловіка, бо вважає, що так правильно.
А доньці своїй вона залишить город, може колись вона таки навчиться працювати, а чекати на все готове.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.