Зараз не дуже дорий період в моєму житті, не думала, що так складеться у мене. Останнім часом нічого не ладиться зовсім сьогодні, а лише рухається не в кращу сторону зовсім – взаєморозуміння з чоловіком, стосунки з власними батьками, радість бути мамою.
Мені зараз ще й немає 30-ти років, а відчуваю я себе на всі 50.
Моя мама дуже проста та пряма людина, вона завжди у будь-яких ситуаціях говорить тільки те, про що думає, ось так прямо у вічі. І дуже любить пожартувати, часто навіть не задумуючись чи доречно це. Ми з моєю рідною сестрою звикли до її різного роду зауважень, а ось чоловік мій цього зовсім не розуміє, Михайлу це дуже не подобаються. Особливо те, що вона говорить на його адресу.
Я постійно намагалася їх примирити, хочу, щоб вони порозумілися між собою, особливо, коли ми приходили додому від моїх батьків, але це вже не має ніякого значення, адже тоді Михайло навіть не прислухається до мене.
Одного разу усією родиною ми сиділи на дні народження мого тата і мама так, без зайвих думок, сказала, що хотіла б, щоб я вийшла заміж за іншого, мого друга дитинства Івана, а я чомусь захотіла вийти заміж за Михайла. Розказувала, що Іван працьовитий, гарно заробляє, добрий та красивий. При цьому мама говорила все це без якогось особливого негативу і лише підморгувала зятю.
А Михайло – людина дуже серйозна. Він спочатку довго мовчить, збирає образу, а потім говорить абсолютно все, що в нього на душі. Я, звичайно, чекала вже суперечки і готувалася до цієї розмови. А я вже тоді чекала дитину.
Та Михайло встав і став висказувати моїй мамі все, що вона йому говорила за стільки років, він згадав буквально все, до найменшої дрібниці, я не очікувала від нього такого, він, виявляється, зовсім нічого не забув.
Потім я народила дитину. Я продовжувала щиро вірити в те, що Михайло заспокоїться, зрозуміє суть сказаних мамою тоді слів. Але ні, тепер він сказав, що хоче, щоб я менше спілкувалася зі своєю мамою. Мені набридло розповідати чоловікові щоразу, в якому саме парку ми гуляємо і з ким я розмовляю, адже він не хоче, щоб ми ходили до мами. Якась пустка на душі, що мої батьки досі не бачили свою єдину онучку, хоча минуло більше місяця.
Мама дзвонить зараз мені щодня, цікавиться, що сталося, запитує, як справи у нас, як ми живемо, що я роблю. Вона запитує, коли я запрошу її в гості, а я не знаю що сказати рідній людині. Ось навіть сьогодні сюди пишу, і самій хочеться просто спокою, щоб ніхто не ображався на мене.
З Михайлом я останнім часом теж розмовляю мало, він доросла людина і мав би зрозуміти, що все це якось не по-людськи.
Фото ілюстративне.
