Вона вже так втомила мене останнім часом, що й передати словами не можна всього. Сил ніяких вже не залишилося. Коронний номер у моєї свекрухи – прийти в гості до нас без попередження. Особливо в останні пів року, коли я в декрет вийшла і з дитиною вдома сиджу. Не кожен день, але пару раз в тиждень таке постійно відбувається, це вже так мені набридло, щиро кажучи, – якось кума Наталя поділилася зі мною про матір свого чоловіка.
– І не дзвонить попередньо вам ніколи, не попереджає вас про свій прихід?
– Дзвонить, звісно. Рівно за дві хвилини до того, як буде стояти у нас під дверима. Коли вже в під’їзд входить, набирає: “Наталю, ви вдома? А я тут повз вас йшла, вирішила зайти у гості, чаю попити, допомогти, може, чимось тобі”. І тут же стук у двері, вона вже йшла до нас, то так просто, виходить, подзвонила.
Я вже й натяками матері чоловіка говорила, і всяко пояснювала, що такі візити не завжди зручні для нас, вони зовсім недоречні. Що ми з малюком, можливо, спимо після безсонної ночі, я хочу тиші, відпочинку якогось. Або годуємося. Або неприбрано у нас і ми просто відпочиваємо та хочемо тиші. Та хіба мало що буває вдома, коли ти не чекаєш гостей. Ні, не розуміє вона зовсім.
Через день знову йде спокійно до нас, навіть не попереджає мене ніколи. Загалом, вчора я їй просто вирішила вчинити по-іншому. Свекруха, напевно, хвилин п’ятнадцять стукала, телефонувала – дверний дзвінок у нас відключений, тому чутно не було мені абсолютно нічого. Знала вона, що я вдома, звичайно. Коляску бачила в тамбурі, образилася тоді на мене вона дуже. Чоловікові моєму потім ще й наскаржилась, адже і йому незадоволена зателефонувала потім. А я вважаю, що я права була у цій ситуації. Ну повинні ж бути якісь межі у таких незрозумілих постійних візитах? Може, задумається тепер моя свекруха перш ніж ось так чинити.
– Не розумію, за що вона так зі мною? – поскаржилася мені свекруха Наталі, коли я випадково зустріла її. – Я завжди до неї з усією щирою душею, з добротою ставилася, гарно так ставилася до дружини сина свого, що не всі так відноситися ще будуть добре, як я до неї. Грошей дала їм на перший внесок за квартиру, щоб своє власне житло мали і не залежавли ні від кого. Звісно, кредит вони самі платять, але я дуже їм допомогла.
У лікарню до неї їздила завжди, коли вона там з немовлятком була, їжу домашню возила свіженьку завжди – там же так смачно і корисно не годують, а я вранці і ввечері їй все свіженьке, домашнє возила. Подарунки дарувала хороші, такі, що їм потрібні були дуже, від щирого серця – і їй, і дитині сина свого. І що я заслужила в результаті таке ставлення від них в кінці всього? Отак зі мною повелися негарно. Не відкрити двері, будучи вдома, це як взагалі так можна було б зробити? У мене в голові не вкладається. Я б ніколи не зробила б так з ними.
– Ну. Можливо, треба було узгодити візит заздалегідь зі своїми дітьми? По телефону? Щоб якось це у всіх було заплановано, а то вийшло якось не дуже добре, – несміливо трохи заперечила я.
– Ой, та ну його, а що б змінив телефонний дзвінок? Я, знаєш, завжди невчасно, хоч з дзвінком, хоч без того дзвінка, справа не в цьому! А в тому, що мене просто не хочуть бачити діти у своєму власному домі взагалі ніколи. А я не до неї ходжу, а до онука свого, між іншим. Але такого вчинку від своєї невістки я ніколи б не очікувала, він дуже здивував мене і навчив чомусь. Чує, що мати прийшла, стоїть, стукає, дзвонить – а вона і не реагує!
Має невістка право просто не відкривати двері у своєму домі, якщо не хоче бачити матері свого чоловіка у себе так часто в гостях? А також не відповідати на дзвінки? Вона у себе вдома, в кінці кінців.
Або це виглядає зовсім негарно, не по-людськи і нерозумно з її сторони зовсім? Поганий мир, кажуть, кращий за добру сварку, свекруха нічого поганого їй не робила ніколи, лише допомогти намагалася, ну крім того, що трішки втомила своїми частими візитами, але вона ходить з любов’ю, хоче бачити дитятко. Можна було б і по-людськи вчинити з нею?
Я не знаю, що й сказати кумі і свекрусі її. Хто правий у цій ситуації? Кого підтримати потрібно?
Фото ілюстративне.