Є у мене Тамара. Знаю я її дуже багато років. Дружимо з нею ще з молодості. Зараз нам вже 65. Але так вийшло, що ми з чоловіком переїхали в інше місто, тому з Тамарою я бачуся дуже рідко, в основному розмовляємо по телефону, і то з роками ці бесіди все рідше відбуваються. Зрідка я приїжджала до неї в гості, вона нас відвідувала пару раз за весь час, лише на великі свята.
З чоловіком у Тамари теж не склалося, вона розлучилася ще 17 років тому. Сама, за своєю ініціативою – пив, на роботі ніде довго не тримався, речі та предмети з дому став виносити. Тамара довго терпіла, але втомилася і подала на розлучення першою. Сказала, що хоче жити спокійно, а чоловік змінюватися не хоче.
Син у них єдиний був у шлюбі, Павлом звали. На той момент синт вже великий був, все добре розумів і підтримував маму. Тамара віддала чоловікові дачу, куди він і переселився, згодом його не стало, а собі з сином трикімнатну квартиру залишила, багато років тому від заводу її отримали разом з чоловіком.
Заміж Тамара другий раз так і не вийшла, але з чоловіками знайомилася, правда не затримувалися чомусь вони у її житті.
А тим часом Павло зовсім подорослішав, одружився, бізнес свій навіть відкрив, з будівництвом пов’язаний. Жити з матір’ю молода сім’я не хотіла, відразу у кредит взяли двокімнатну квартиру. Бізнес у Павла процвітав, справи йшли добре, діти справно виплачували кредит і жили не погано. Павло не тільки свої проблеми вирішував, але і матері в усьому допомагав, і гроші частенько давав на продукти і комунальні платежі.
А через декілька років у Павла почалися проблеми у бізнесі, справи стали геть поганими. Дружина його тоді в декреті з малятком була. Якось в одну мить втратив він свою справу, а разом з ним і доходи. А кредит потрібно було виплачувати, щомісяця чималенька сума.
І одного дня прийшов Павло до матері з серйозним прохання. Просив матір продати квартиру:
– Давай, мамо, твою квартиру ми продамо, купимо тобі однокімнатну ближче до нас, а на виручені гроші ми з Аліною кредит закриємо, інакше ризикуємо втратити свою квартиру. Допоможи нам. Навіщо тобі трикімнатна квартира одній, так і будинок тут вже зовсім старий, розсипається?
Тамару таке прохання дуже обурило. Павла, звичайно, шкода було, але от щоб квартиру трикімнатну свою продати – ні в яку. Нехай, каже, батьки твоєї дружини допомагають, я вам з весіллям допомогла. Самі взяли кредит, самі і вирішуйте, допомогти мені зараз вам нічим, грошей немає, а продавати квартиру я не буду.
Дуже посварилися вони тоді, пішов син і довго потім з матір’ю не розмовляв. Від невістки дізнавалася, що пити почав, з роботою туго зовсім у нього, грошей додому зовсім не приносить, навіть дитину немаж на що утримувати.
Хвилювалася Тамара, намагалася вибачення у сина попросити, грошей невістці своїй носила – допомагала продуктами. А от Павло пробачати матері не спішив, було таке враження, що йому зараз все байдуже, йому і так добре. Та й невістка тримала образу, що Тамара відвернулася від них у важку хвилину.
Так і прожили в цій метушні пару років, поки одного разу пізно ввечері в двері Тамари не подзвонили, вона розгледіла постать сина. Відкрила, він, ледве на ногах стоячи, пройшов в коридор. Брудний, у порваних штанах.
Ледве до спальні дійшли, поклала на ліжко, давай невістці телефонувати. А вона каже, що вже тиждень як його вигнала і подає на розлучення. А на квартиру Павло нехай не претендує, батько їй допоміг закрити кредит, і вона відсудить її собі з донькою. Я яке там життя у Павла, її більше не хвилює, попросила не дзвонити і не турбувати, сказала речі його сама занесе, коли матиме час.
Вранці Тамара мені зателефонувала, вона була дуже засмучена, плакала, розповіла все це.
Відтоді пройшло 3 роки. Павло живе з Тамарою, життя свого не змінив, на людину перестав бути схожий, на зауваження мами уваги не звертає. Звинувачує її у всіх своїх бідах:
– Це ти мені все життя зіпсувала своєю жадібністю. Ось живи тепер у своїй трійці радій, а я вже тобі солодке життя забезпечу!
Онучку Аліна Тамарі не дає, навіть фотографії не показує. На Павла аліменти подала, він платив, поки працював, а зараз вже й копійки сам не має.
Тамара хворіє. Себе звинувачує, шкодує, що тоді відмовила синові, пошкодувала квартиру – усвідомлює свою помилку, та пізно вже.
Підтримую я свою подругу як можу. Судити не беруся – хто знає, як все склалося б, продай вона тоді житло і допомогла синові. Можливо б діти відвернулися тоді й від неї. Не знаю, як правильно було вчинити, така у неї доля, можливо.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – aponet.
