До недавнього часу моя бабуся жила сама і особливого догляду не потребувала. Їй 78 років, зараз її стан такий, що комусь варто біля неї бути – одну її вже не залишиш, потрібен догляд. У бабусі крім мене і мами нікого немає.
Мені 34 роки, я живу з родиною окремо, працюю на роботі, виховую доньку, тому сподівалася, що бабусею займеться мама. Але моя мама мене здивувала і сказала, що вона вважає, що за бабусею доглядати має вона, бо свою квартиру бабуся відписала не їй, а мені.
У мами і досі залишилася образа на бабусю, бо вона вважала, що квартира має належати їй. Бабуся ж все записала на мене, бо саме вона мене виховувала. У мами перший шлюб не склався, коли вона мене народила, їй було всього 20 років. Мама віддала мене бабусі, а сама закінчувала навчання.
Коли я пішла в перший клас, мама вдруге вийшла заміж і переїхала до чоловіка. Потім розлучилася, знайшла іншого чоловіка, стала жити з ним. І весь цей час я жила з бабусею.
Якось після свого дня народження бабуся зрозуміла, що у неї пропали золоті вироби. Потім вони знайшлися, але бабуся досі впевнена, що це дочка підкинула коштовності, а мама – що бабуся їх сама кудись запхала, а тепер знайшла. Загалом, після того випадку вони так толком і не спілкуються.
Я закінчила школу, поступила в університет, відучилася, почала працювати. А років десять тому, бабуся раптом вирішила подарувати мені свою квартиру. Фактично двокімнатна квартира вже багато років належить мені, але там досі живе бабуся.
Мама вважала, що це я бабусю налаштувала проти неї, тому навіть на моє весілля не прийшла, була тільки бабуся. Зараз у мене є чоловік, восьмирічна донька. Живемо ми в передмісті в будинку, що належить чоловікові і його батькам.
Спілкування з мамою у мене зараз звелося до мінімуму, ми тільки вітаємо один одного зі святами. Свою внучку мама бачила всього кілька разів. Бабуся спочатку приїжджала до нас регулярно, тепер уже такі поїздки їй не під силу. Я до останнього часу сама приїжджала до неї раз на тиждень, прибирала, готувала, привозила продукти і інші необхідні речі.
До останнього часу такої допомоги було досить. Але зараз бабусю залишати одну більше не можна. Треба з нею жити, а хто це буде робити? У мене через кілька місяців народиться друга дитина, максимум, що я зможу – раз в тиждень приїхати, як раніше. Але зараз цього мало
Переїхати до бабусі жити я не зможу як і взяти її до себе, адже ми живемо зі свекрами. Тому я і подумала, що мама могла б допомогти, та й взагалі, я вважаю, що за батьками повинні доглядати діти. І те, що бабуся подарувала квартиру мені – ще нічого не означає. Я ніяких квартир не просила, і нічим поки не користуюся: у квартирі живе бабуся, я взагалі на неї не претендую поки.
Найняти доглядальницю теж не вийде – бабуся не хоче, та й дорого нам це обійдеться. І що робити, я справді не знаю, а вирішувати щось треба вже.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
