fbpx
Життєві історії
Якось Михайло сказав, що його двоюрідний брат одружується, і він хоче, щоб я поїхала з ним на весілля. Заодно, і познайомлюся з родичами, адже на той час Михайло вже зробив мені пропозицію. Я погодилася, ми поїхали разом на весілля. Скажу чесно, я ніколи досі не бачила такого розмаху. На торжество з’їхалася рідня з трьох сіл, було близько 300 осіб. Я ніколи не розуміла, навіщо витрачати скільки грошей на весілля. Тому коли ми призначили дату нашого одруження, ми приховали цю подію від усіх родичів, крім наших батьків

З Михайлом ми познайомилися на роботі. Хлопець з першого ж знайомства вразив мене своєю працездатністю, розумом і манерами. Михайло родом з села, але відколи поступив в столичний університет, так і залишився жити в столиці. Зараз він один з найкращих працівників нашої фірми.

У нас зав’язалися стосунки і якось Михайло сказав, що його двоюрідний брат одружується, і він хоче, щоб я поїхала з ним на весілля. Заодно, і познайомлюся з родичами, адже на той час Михайло вже зробив мені пропозицію.

Я погодилася, ми поїхали разом на весілля. Скажу чесно, я ніколи досі не бачила такого розмаху. На торжество з’їхалася рідня з трьох сіл, було близько 300 осіб. Я дивилася на все це з широко відкритими очима, а всі родичі по черзі підходили до нас, плескали по плечу і казали, що ми – наступні.

Я як собі уявила, що всі ці люди будуть і на нашому весіллі, мені аж стало не по собі. Я ніколи не розуміла, навіщо витрачати скільки грошей на весілля. Тому коли ми призначили дату нашого одруження, ми приховали цю подію від усіх родичів, крім наших батьків. Михайло підтримав мене у цьому.

В родині чоловіка весілля завжди грали на широку ногу – збирається вся рідня з усіх усюд і святкується по 2-3 дні, найчастіше на весіллі у тих же родичів стіл ломився від страв, а в якості подарунків приносили ковдри, подушки, посуд, бувало, що й мішок картоплі, рідко хто дає гроші.

Брат чоловіка коли одружувався, взяв величезний кредит на весілля, що зовсім не окупилося і цей кредит вони досі виплачують. Ми так не хотіли, та й не могли, тому вирішили, що весілля буде в тісному сімейному колі, а якщо залишаться гроші, ми краще поїдемо на відпочинок.

Так і вийшло, після реєстрації в РАЦСі ми посиділи вдома з рідними, а вночі полетіли відпочивати.

Тепер родичі чоловіка, тикають мені в обличчя, що ми їх не поважаємо, не покликали їх на весілля, ніхто не вітається і не спілкується, намагаються обходити стороною коли приїжджаємо в гості до свекрухи. Та й сама свекруха дорікає, краще б замість відпочинку нормальне весілля зіграли, так рідню покликали, мовляв так не правильно. Через нас вони втратили повагу рідні.

Я, чесно кажучи, взагалі не розумію, ми зіграли весілля для себе чи для рідних. Навіщо робити бенкет, щоб засвідчити повагу до родичів, але самим залишитися в мінусі? Ми зробили так, як вважали за потрібне.

Але, схоже, що найближчим часом рідня Михайла нам цього не пробачить і нас теж не запросять на жодне весілля. Я думаю, що ми це переживемо, але бачу, що Михайлові ця ситуація не дуже приємна.

Фото ілюстративне – my-svadba.

facebook