fbpx
Життєві історії
Якось мені мама подзвонила і стала просити, щоб я взяла до себе двоюрідну сестру пожити, адже вона залишилася без житла. Я пошкодувала її і ми з Іваном впустили сестру до себе. Антоніна швидко звикла до нас, а потім навіть стала сама готувати Іванові їжу

З моїм чоловіком ми були знайомі ще з дитинства. Наші батьки працювали разом на заводі та часто заходили до нас в гості. З Іваном ми навчалися в одній школі, а після навчання він зробив мені пропозицію вийти заміж. Батьки були не проти.

Одружилися ми з нареченим лише тоді, коли закінчили університет. Раніше гуляти весілля ми не хотіли, не спішили, хотіли спочатку перевірити наші почуття на щирість. На весілля нам батьки чоловіка подарували великий будинок, вони давно знали, що ми збираємося одружитися, тому довго готували його для нас. Щастю нашому не було меж. Ми кохали одне одного, завжди підтримували у всьому, жили душа в душу. Тому після весілля вирішили, що пора нашій сім’ї поповнення. Згодом я народила красуню донечку. Ми були дуже щасливі, а чоловік в ній душі не чаїв, завжди гуляв з нею, купував все. Він був справжнім люблячим батьком. Я дивлячись на це все, тільки посміхалася і дякувала Богу, що в мене така чудова сім’я.

А коли нашій донечці виповнилося сім років, ми з Іваном вирішили, що можна подумати про синочка, завжди мріяли про двох діток. Справи на роботі йшли чудово, тому забезпечити та виховати двох дітей для нас буде не важко.

Іван мій працював в великій будівельній компанії, його там цінували і поважали, він був хорошим архітектором, зарплата в нього була хороша. Тому мені не доводилося ніколи багато працювати. Іноді я на замовлення пекла торти та короваї, за це я отримувала хоч невеличкий дохід. Пекти я дуже любила, це моя спеціальність і в додачу хобі, мені подобалося це. Але в основному я займалася вдома з дочкою та господарством.

Якось одного разу, мені подзвонила моя мама і дуже просила, щоб я допомогла своїй двоюрідній сестрі. В сестри сталася неприємність, вона залишилася без будинку, з нього лише попіл. Проводка замкнула в старому будинку, і він повністю згорів коли та була на роботі.

Мама дуже мене просила допомогти сестрі, тій нікуди було піти, вона залишилася без даху над головою. Антоніна жила одна, дітей та чоловіка в неї не було. Якось кілька років тому ми з неї зустрілися випадково, і посиділи за чашкою чаю. Сестра розповідала, що їй дуже непросто одній, але особисте життя не складається. Антоніні на той час було вже за тридцять років. Мені було шкода родичку, все ж не чужа людина, тому я погодилася і, порадившись з чоловіком, ми впустили її пожити до нас, поки та не підшукає для себе нове житло. Як же я тоді помилилася, впустивши її у свій дім.

Ми з Антоніною дуже подружилися, стали хорошими подругами. Вона виявилася привітною і дуже розумною людиною, мені було цікаво вести з нею розмову. Ми часто ходили відпочивати у парк і в кафе, просто відпочити та погуляти. З чоловіком вони також знайшли спільну мову дуже швидко, в них було багато спільних вподобань в музиці, в їжі. Мені тоді це все здавалося лише дружнім та родинним затишком.

Але все частіше я ловила себе на думці, що Антоніна часто дивиться та усміхається Іванові, якось дивно жартує з ним, навіть їсти моєму чоловікові готує за власним рецептом. Але це все, я списувала на те, що знову чекаю дитину і різні думки в голову лізуть.

Нещодавно в мене народився синочок. Я відразу поверталася додому найщасливішою мамою. Коли я прийшла додому, перше що я побачила, це спаковані валізи. Іван спокійно сказав, що кохає Антоніну і вони будуть жити тепер в нашому домі. Я була здивована і розчарована. В один прекрасний момент, я залишилася без чоловіка, одна з двома дітьми на руках. Шкода, але я сама винна в усьому.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page