fbpx
Життєві історії
Якось Іван повернувся додому і розказав дружині, що батьки усі свої квартири, великий будинок та багато грошей заповіли його братові, йому не дістанеться нічого. Катя довго сумувала, а потім набрала свекра, хотіла, щоб все було справедливо. Та батько чоловіка не мовчав

Деколи здавалося б, коли дивишся зі сторони, що сімейні відносини у батьків з дітьми дуже добрі, допоки не постане питання спадку, тоді все й випливає назовні, темні сторони кожної людини показують себе в усій красі. На жаль багато рідних людей стають після всього ворогами на все життя.

Якось до мене прийшла моя знайома Катерина, вона зі сльозами розповідала мені на кухні, яке несправедливе буває життя і як негарно вчинили батьки чоловіка.

– Ні, це просто не збагнути, як так можна було вчинити: великий заміський будинок, чотири квартири, чотири, уявляєш! – ледь не плакала Катерина. – І все це одній людині, навіщо йому вже стільки того добра? Чоловік сказав, що свекри оформляють всю свою нерухомість на Дмитра, ну, на молодшого брата мого Івана.

– Нічого собі, а чого це вони раптом так вирішили, таке якесь незрозуміле рішення не могло прийти до них просто так?

– Не знаю! У Дмитра ні сім’ї, ні дітей немає, зате тепер у нього буде велика трикімнатна квартира в центрі столиці, скільки там може коштувати трикімнатна квартира, навіть боюся уявити собі, це ж яке багатство! Дві квартири трохи скромніше, трохи далі від центру, і на десерт двокімнатна за містом, мені так важко це все уявити, я така розчарована в рідні свого чоловіка, що розповісти тобі не можу. Так, мало не забула, двоповерховий котедж, який належав свекрам – теж Дімці дістанеться! А Іванові, моєму чоловікові – ні-чо-го, абсолютно! Я, як дізналася про це, то й досі відійти не можу від того всього. Ну чому так несправедливо? У них двоє дітей, ми розраховували, що батьки чоловіка поділять все своє майно між двома своїми дітьми.

Катерина заміжня вже 15 років, у них з чоловіком двоє дітей – дочки одинадцяти і восьми років. З свекрами відносини у молодої жінки, чесно кажучи, не заладилися ще з перших днів їх сімейного життя з чоловіком, якось так склалося в їхній родині. Як тільки вони познайомилися зі свекрухою, то мати чоловіка активно “набивалися в мами” – лізла з усякими порадами, різного роду розмовами, вчила жити, дзвонила по кілька разів на день, цікавилася її особистим та сімейним життям.

Дуже часто робила невістці зауваження і намагалася навчити варити фірмовий суп, який вони любили усією сім’єю, а Іван особливо.

– Друга мама мені не потрібна, нащо мені лишні розмови – у мене своя є, рідна! – рішуче продовжує розмову Катерина. – Так що я відразу ще з перших днів вибудувала кордон між мною і мамою мого чоловіка. Це було непросто, особливо, коли народилася їхня перша внучка. Свекруха приходила мало не щодня, приходила без дзвінка, стукала, дзвонила! Але у мене не розбіжишся, як прийшла, так і пішла. Я просто не відкривала їй двері багато разів, не брала телефон, не передзвонювала їй ніколи, нехай знає, що я зайнята. Згодом вона нарешті все зрозуміла і лізти перестала. Спілкування звелося до чергових привітань з днями народження і з Новим роком.

З дітьми Галина прекрасно справлялася і сама – за допомогою своєї мами, яка завжди була на підхваті.

– Звичайно, мамі своїй рідній я завжди довіряла, як собі, вона ж моя рідна і близька людина! – розказувала мені далі Катя мені. – Дочок їй давала мало не з самого народження. Зі свекрухою не те у мене зовсім! Ну зовсім маленьку дитину малознайомій людині не довіриш, правда? Ніхто не знає, що там у неї на думці, про що вона там думає. Нагодує чимось не тим, недогляне. А коли внучки підросли, свекруха і сама вже не проявляла особливої ​​ініціативи в спілкуванні, я вже стала помічати, що вона сама відмежовується від нас. Іноді пропонувала, щоб ми привозили доньок до них на дачу привозь їх до нас на дачу! А коли я відмовлялася, то не наполягала – ну ні і ні.

Свекри жили своїм життям, благо, люди вони дуже забезпечені. Подорожували, ходили по театрах і виставках, спілкувалися зі своїми друзями. А Катерина з чоловіком згадували про них лише по великих святах – так вони, здається, в більш тісному спілкуванні і не мали потреби. Відмежувалися від своїх рідних, наче люди чужі, їм так було зручно жити. Найчастіше з’ясовувалося, що на святах вони і взагалі не в місті, а де-небудь в Європі або в Австралії, з якої потім привозили усім символічні подарунки. Напевно, коли батьки зрозуміли, що потреби в їхньому піклуванні діти не мають, вирішили жити своїм життям, нікому не надокучати і не нав’язувати свою допомогу.

Здавалося, все всіх влаштовувало.

І тут, несподівано, в один з днів чоловік Катерини, Іван, заявився додому похмуріше хмари і “потішив” дружину новинами про те, що він нещодавно дізнався, що батьки оформляють все майно на свого молодшого сина, його брата Дмитра.

В результаті у старшого брата буде лише двокімнатна квартира, яку вони взяли в кредит, борги за яку Катерина з чоловіком, до речі, ще не виплатили до кінця, а у молодшого – буде цілий статок, купа грошей та нерухомість, який вистачить і йому, і його дітям, і його онукам.

– Я геть нічого не розумію Дмитро все життя був двієчником! – ледь не плаче вже Катя. – Ні кошеняти, ні дитини, у нього навіть сім’ї немає! Навіщо одній людині стільки нерухомості?

Декілька днів Катя сумувала, а потім набралася сміливості, і вже сама зателефонувала свекру, бо чоловік не погоджувався на вмовляння подзвонити батькам, який завжди був, на її погляд, більш розумнішим за свою дружину, і прямо запитала його, чому вони прийняли таке дивне і не справедливе рішення.

– А що ти хотіла, Катю, ти на що надіялася? – заявив спокійно відразу свекор своїй невістці. – Внучок нам не давала, спілкування наше з рідним сином звела нанівець – тепер ми чужі люди, і все по твоїй милості. Ми були вам не потрібні, ви згадували про нас тільки в дні свого народження. А ви знаєте, що мати у лікарні довго була, наприклад? Ні! А наш син Дмитро все добре про нас знає. Він матері лікарів шукав, домовлявся, всюди з нею їздив, біля ліжка матері чергував зі мною цілодобово, майже. Добре, що все це позаду! Син нам дуже допоміг в цей період, нам було дуже важко це все бачити. А Старший син Іван навіть не телефонує нам ніколи. Так що ви тепер від нас хочете?

Свекор поклав телефон. А Катерина ще довго після того плакала, вона зрозуміла, що втратила все майно свекрів, а вже вірила і мріяла, що незабаром все перейде до її рук. І це були лише єдині моменти, коли вона згадувала про батьків чоловіка. Отак якось вийшло в житті, відтоді Катя зі свекрами не розмовляє.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook