Свою внучку я виховувала з 8-ми років, і саме мене вона вважає головною людиною у своєму житті.
У мене є єдина донька Іванка. Я її сама ростила, бо рано стала вдовою.
Ми жили небагато, але я намагалася дати своїй дитині все, що було в моїх силах.
Заміж Іванка вийшла за хлопця з нашого села, народила донечку. Але щось у них з самого початку не склалося, і врешті вони розлучилися.
Іванка з внучкою повернулися жити до мене, і ми разом прожили ще два роки.
А потім донька мене на серйозну розмову покликала, і зізналася, що не знає, як їй бути. Один чоловік її заміж кличе, але житимуть вони разом з його мамою, а та не хоче невістки з дитиною.
Одним словом, Іванка запитала мене, чи я не проти, якщо внучка якийсь час поживе у мене.
Вона пообіцяла, що як тільки у них все налагодиться, Оленку вона обов’язково забере до себе.
Іванка вийшла заміж і переїхала в будинок до свого чоловіка, а Оленка залишилася жити зі мною.
Обіцянки своєї донька не виконала, бо згодом у них народився спільний син, і вони вже були зайняті турботами про нього.
Не подумайте, свою доньку я не засуджую, у неї доля нелегка. Але вона повинна зрозуміти, що у найважчі і найщасливіші миті для Оленки з нею поруч була я, тому і мене вона вважає ріднішою.
Мама для неї чужа, адже зустрічалися вони всього кілька разів на рік. Іванка навіть на кілька днів не могла забрати Оленку до себе, бо свекруха була проти.
А тепер, коли Оленка виросла, вивчилася, стала на ноги, Іванка згадала про дочку, і хоче, щоб в Оленки до неї було таке ж ставлення, як до мене.
Але такого не буде, на жаль. Час пішов, вже нічого не вернеш. Ми всі вже прожили так, як прожили, і нічого змінити не можна.
Оленку виростила я, тому я для неї ближча.
Але чому це не хоче зрозуміти Іванка? Вона все частіше звинувачує мене в тому, що це я налаштувала доньку проти неї.
Нічого подібного я не збиралася робити, бо однаково люблю і доньку, і внучку.
Я вже літня людина, не хочу, щоб рідна донька ображалася на мене. Але що я можу зробити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.