Я потрапила в непросту життєву ситуацію і потребую поради. Два роки тому не стало моєї мами, і це найсумніше з усього, що траплялося в моєму житті. Вона хворіла кілька років і весь цей час я була поруч із нею. Навіть на роботу не могла влаштуватися, тому втратила кваліфікацію. За освітою я кухар.
Після цього, як не стало мами, залишати батька самого ми не могли. У мене є два брата, які постійно твердили, що я повинна залишатися з батьком, доглядати за ним, тому що вони поки працюють, тому що поки тільки я зможу допомогти. І я слухала. Тепер я сиділа вдома з батьком.
Мені тридцять років, і у мене ні сім’ї, ні роботи, ні свого будинку. Старший брат заборгував за кредитом велику суму, виписався з квартири, але живе з нами і просто відмовляється працювати.
Молодший брат трохи їздив на заробітки, але вже рік минув, як він удома. Розтовстів, важить більше 100 кг, за здоров’ям не стежить зовсім. Ночами не давав спати, грав в комп’ютер. На прохання спочатку реагував, потім перестав.
Ми живемо в трикімнатній квартирі вчотирьох. З молодшим братом я перестала спілкуватися пів року тому, після того, як попросила його сходити в магазин (у мене були руки в тісті), борошна не вистачало, старший брат спав, а батько щось в той день погано себе почував. Він відмовився йти в магазин ще й висловив все, що він про мене думає. Після цього ми не спілкуємося.
Комп’ютер мені не дають: вдень сидить молодший, вночі старший брат, але це не зачіпає мене, я лише кажу про їхні справи. Я ж сиджу одна в своїй кімнаті постійно, до мене ніхто не заходить, не розмовляє, я завжди одна.
Якось до нас приїхала в гості тітка з подругою з села. Тато почав зустрічатися з цією її подругою. У неї дочка років 12 і вона мені зовсім не подобається. Тато спочатку запитав нашу думку, і я начебто хотіла йому щастя, але я не можу прийняти їх у себе вдома.
За всіма правилами я повинна прийняти вибір батька, але я не можу. Вдома мене не цінують: коли батько кличе братів їсти, мене не кличуть. Коли я готую, Олег демонстративно не їсть страви, що я приготувала.
Батько хоче забрати до нас додому цю жінку, разом з її дитиною. Віддати дитину в школу, в яку ми ходили, покласти спати в моїй кімнаті. Я не знаю, чому це так мене тривожить. Вона не працює, я теж, як і старший брат (молодший лише нещодавно влаштувався), батько на пенсії. На що ми будемо жити?
Батькові зараз 58 років, а тій жінці 42. Не знаю, що мене більше в цій ситуації непокоїть – те, що з нами ще будуть жити двоє людей, чи те, що ця жінка з донькою потім може претендувати на нашу квартиру, якщо батько захоче оформити з нею офіційно стосунки.
У мене нікого немає, але в той же час я не готова прийняти в своє життя нових людей, а батько сказав, що я дармоїдкою сиджу на його шиї і не даю йому спокійно жити. І я зараз говорю собі, що не хочу так жити, але у мене немає можливості поїхати кудись. Я не вірю в себе, думаю про погане, що не впораюся, що у нас ніколи не буде нормальної, дружної сім’ї.
Фото ілюстративне.
