Моя дочка роботу майже рік шукала! І я так думаю, що дотепер би не знайшла, якби не Дмитро, сусід наш по дачі. Допоміг їй влаштуватися, ми йому за це були дуже вдячні. А то вже ми були засмучені обидві. Як тільки чують роботодавці, що досвіду у моєї доньки Тетяни зовсім немає і маленька дитина – все, спасибі, ми вам передзвонимо. І ніхто не телефонував ніколи, це й так було зрозуміло, що не зателефонують, ми вже й не сподівалися після таких слів.

Тепер Тетяна працює. Гроші отримує дуже навіть непогані, як на наш час, стаж іде, досвід знову ж накопичується. Я дочці так і кажу – ти з такою компанією в резюме років через два-три влаштуєшся хоч куди, візьмуть куди хочеш.

А згодом у Тетяни якраз і дитина вже підросте, ще сама вибирати буде наступного роботодавця. А зараз, я вважаю, потрібно просто тихенько сидіти і мовчати, навіть якщо щось і не подобається там на цій роботі, ось і все!

Якби робота ця була б лише один цукор, ніхто б гроші за неї не платив, правда ж? Не подобається їй багато на роботі, і це зрозуміло. Робота в доньки не зовсім за профілем, обов’язків на неї чужих багато виходить, колектив не дуже хороший попався, один одного не люблять, начальству все розповідають. Начальник теж, дуже така своєрідна особлива людина. У понеділок ранок починається з якогось зібрання, так дочка прямо зі сльозами туди йде. У неділю зранку Тетяна вже без настрою – завтра на роботу, каже.

Найбільше і заповітне бажання у моєї доньки – написати заяву на звільнення якнайшвидше, покласти її директору на стіл, встати і піти з цієї контори назавжди. Але дозволити собі такий вчинок вона поки не може.

Півтора роки тому Тетяна прийшла до мене з дворічною на той момент дитиною після розлучення. Я якраз незадовго до цього вийшла на пенсію. Грошей не було, аліменти колишній став платити копійчані, і ми з донькою моєю вирішили – Тетяна буде працювати й забезпечувати усю сім’ю, а я буду сидіти з дитиною.

Роботу знайти дійсно виявилося непросто. Коли сусід допоміг в цій непростій справі, Тетяна була просто щаслива – рівно два дні. З третього дня почалися проблеми. Вона чесно намагається відповідати, але виходить у неї це, чесно кажучи, не дуже. Їй з самого початку дали дуже багато обов’язків, які мають виконувати і інші працівники – мабуть, тому, що нова має спокійний характер, тому весь відділ намагається на неї якусь свою роботу зіпхнути. На зібраннях постійно про неї мова ведеться.

При цьому зарплату платять їй дуже хорошу. Таку так відразу і не знайдеш ніде.

Я кажу доньці – а ти думаєш, в інших місцях по-іншому? Касиром в супермаркеті нашому, вважаєш, легше працювати? Так як би не так! Такий же директор нехороший буде, такі люди скрізь є. Плюс покупці не завжди добрі попадаються, кожен третій права свої качає, і покупець завжди правий. А це зарплата мізерна, мінус недостачі і штрафи. Хочеш так працювати? Я не думаю, що тобі більше сподобається це.

Тетяна у відповідь тільки зітхає.

Або, як Наталя -кажу – подруга твоя, хочеш – продавцем в магазині, зміна по дванадцять годин, дві маленькі перерви, сидіти не можна? Або офіціанткою, як Ольга? Робота в ніч за 7 тисяч гривень плюс чайові, які зараз ніхто не дає. У вас хоча б гроші дуже хороші платять, зараз про таку зарплату лише мріяти можна.

Я сама вважаю, що моя рідна дочка влаштована прекрасно. Працює в офісі, сидячи за комп’ютером з паперами, тепло, світло, не дме вітер. Гарна відома компанія, у багатьох на слуху, приємно знайомим назвати. У всіх відразу повага в очах, коли чують де працює Тетяна. Захотіла – чаю собі налила, захотіла – вийшла в обідню перерву на вулицю, пройшлася. Зарплата – просто чудова, робота з документами. Сиди, виконуй свої обов’язки, і все буде прекрасно.

Так на таку роботу тільки скажи, чергу буде стояти зі сотні людей. Це чудо, що вдалося влаштуватися на таку чудову роботу. А зараз часи зовсім складні, таку роботу не знайдеш ніде.

Ну так, можливо, це не так весело – одні й ті ж договори і таблиці день за днем. І збори постійні ці, на яких постійно згадують Тетяну і не завжди в хорошому світлі. І подружок не знайшлося в колективі, там людина людині конкурент. Але в цьому абсолютно нічого страшного немає, вважаю я.

На роботі працювати треба, а не дружити! Від цих подружок тільки шкода одна! Я геть одну з них в суботу виставила з нашого будинку поганою мітлою просто!

«Ой, Тетянко, на тобі обличчя немає! Якщо це через роботу, йди звідти, здоров’я потім ні за які гроші не купиш». Розумна така, виявилася подруга та, ага! Я, звичайно, спеціально їх розмову не підслуховувала, але не почути важко.

Я якраз в той час в кімнаті з дитиною сиділа, вони на кухні у нас розмовляли. Заходжу, кажу, Ірино, ти зовсім нерозумна людина, таке їй радити? Легко сказати – йди, а годувати нас трьох хто буде? Ти, можливо? Або на мою пенсію сядемо? Ми так сиділи спочатку, поки Тетяна роботу шукала. Дуже було несолодко.

У цієї Ірини, шкільної подруги Тетяни, заможні батьки. Вона сама працює в компанії хорошого знайомого свого батька, перекладає папірці з місця на місце і отримує зарплату з багатьма нулями, яку, до слова сказати, цілком і повністю витрачає на себе: поїздки, наряди і так далі. Живе дівчина з батьками на повному їх забезпеченні, ні в чому не має потреби. Утриманців у неї немає, дітей поки – теж.

– Я докоряти собі на роботі не дозволю! – сказала Ірина. – Трохи що не так, відразу піду. І ти не думай мовчати. Ти красива, розумна, з червоним дипломом, молода жінка, відмінний фахівець. Шукай іншу роботу. Тебе з радістю всюди візьмуть, ти гідна найкращого.

У Ірини зовсім інша ситуація. Вона може піти з роботи хоч завтра і спокійно сидіти на шиї у тата. У моєї ж доньки зовсім інша ситуація.

Ну давай, ага, слухай цю свою Ірину! Візьмуть тебе десь з радістю, як же. Ти он спробувала роботу пошукати сама з вулиці, ну що? Будь розумною людиною, подумай добре. Знаходь позитивні моменти в тому, що відбувається, вистачить скаржитися постійно. Намагайся працювати без зауважень, тоді і претензій до тебе не буде. І пам’ятай – ніде не краще. А у тебе виходу немає: тобі треба забезпечувати дитину і мене – кажу я Тетяні.

Донька, звісно, сумна кожен день приходить з роботи, не хоче спілкуватися зі мною. Але хіба я не права? Нащо кидати таку грошовиту роботу у такий важкий час?

Фото ілюстративне.