Ще в час, коли я жила в селі, ще до того, як вийшла заміж і переїхала жити в місто, то у мене була сусідка Дарина Степанівна. Вона часто приходила до моєї мами в гості, аби поскаржитися на свого сина.

Вони не були із мамою такими щирими подругами, але, видно було, що їй не було кому виговоритись, кому вилити душу. Мама з нею постійно сідали на кухні та говорили про сина Дарини Миколу.

Я була тоді ще мала, і не дуже сиділа біля них на кухні і не слухала їх розмови про життя, але мені було цікаво, тож я іноді заходила до них. І відтоді я зробила висновок, що коли вийду заміж, то відразу почну збирати гроші на квартиру для своєї дитини, аби в мене не склалось так, як у сусідки Дарини.

Вона жила сама в однокімнатній квартирі, чоловіка нашої сусідки я навіть не пам’ятаю, а от сина її Миколу – так. Він завжди мені здавався лінивим, адже частенько доводилось бачити Дарину, яка несе великі важкі пакети з магазину, в той час, коли Микола слухав вдома музику на всю гучність. Він не любив працювати, на скільки я зрозуміла. Пам’ятаю, одного разу він кудись поїхав на місяць, а потім знову з’явився, і відтоді постійно був вдома.

Три роки тому Микола одружився, і з’їхав із материної квартири. Куди він подався жити я не знала: можливо, купив сам за якісь гроші, може мати подарувала, але мене це зовсім не цікавило, до того часу, поки Дарина Степанівна не почала приходити до нас і скаржитися на свого сина Миколу.

Виявляється, сусідці телефонувала сваха, і скаржилася на нього. Зі слів сусідки Дарини я зрозуміла, що Микола пішов жити у квартиру до дружини, яка мешкає зі своєю мамою.

– Перший час він чудово відносився до тещі, допомагав їй із усім. Шукав роботу, але ніяк не міг нічого знайти, адже “там дуже мало платять, там далеко від дому, а там його цінувати не будуть, бо колектив нехороший”. Я думала, що мій син хоч зараз візьметься за розум, але виявляється, що йому байдуже на все, аби його хтось годував. Зараз мені телефонує сваха, і скаржиться на мого сина Миколу, мовляв, він нічогісінько не робить вдома. Працювати не хоче, роботу не шукає, тільки відчув себе повноправним власником її квартири і роздає всім вказівки, – говорила сусідка мамі.

Я чомусь не дивувалась вже, адже відразу було зрозуміло, що Микола це просто лінива людина, яка почувається царем на цій планеті і вважає, що усі мають все робити для нього. Дарина все життя старалася для свого сина. Син він у неї один, чоловіка давно немає, або й не було зовсім, тому вона всю свою опіку віддавала йому.

Жаль мені її, адже робила вона це тільки з хороших побажань своїй дитині, а виріс невдячний син, який вважає, що всі йому щось повинні.

– Не знаю, що із цим робити мені, – сумно говорила сусідка, – мені соромно за свого сина, адже я виховувала його хорошим сім’янином. Батька в нього не було, тож я хотіла, аби його діти відчули на собі батьківську любов, але тепер я навіть не впевнена, що його дружина захоче стати мамою, адже Микола зовсім безвідповідальний.

Ще із декількох розмов я чула, що жінка їздила в гості до свахи із дітьми, хотіла попросити сина, щоб він взявся за розум, але Микола і розмовляти із нею не схотів, мовляв, це не її справа, адже це його сім’я і нічого їй туди лізти.

Такі ж слова чоловік говорив і своїй тещі, у квартирі якої жив. Дружина Миколи не хотіла із ним розлучатися, надіялася, що зміниться він.

Щоразу, розповідаючи нові подробиці свого непростого життя, Дарина витирала вологі очі. Вона не знала, що ж їй робити із таким нерозумним сином, не розуміла, як правильно вийти із цієї ситуації, адже винила сусідка у всьому себе.

Останньою ідеєю Дарини було віддати сину свою однокімнатну квартиру, а самій піти жити в будинок для людей літнього віку, так і зробила вона.

Зараз я вийшла заміж, і не знаю як доля склалась у нашої сусідки Дарини, але висновок, який я зробила для себе – це виховувати дітей працьовитими людьми, а ще почала відкладати на квартиру для них. Можливо, ці гроші не знадобляться їм в майбутньому, адже хто його знає як складеться життя, адже в будь-якому випадку лишніми вони не будуть. Це будуть гроші на мою старість, якщо щось буде недобре в моєму житті. Я тепер вважаю, що кожна людина має відкладати гроші на старість, щоб не залишитися без шматка хліба, якщо діти відвернуться від них.

Фото ілюстративне.