Стосунки з моїм молодшим братом в мене не склалися з самого його народження. Коли він з’явився, мені тоді виповнилося п’ять років, крім зауважень від батьків я більше нічого не чула. Якось так і склалося, що Стас став головним в нашій родині. Причому практично для всіх. Крім моєї бабусі – татової мами. Вона, завжди казала, що з таким вихованням батьки зіпсують хлопчика. Брат завжди отримував те, що вимагав, а мої прохання просто ігнорувались. Я перестала бачити нові іграшки, в той час як у Стаса в кімнаті практично місця вільного не було від іграшок.
Все те, що заборонялося мені, було дозволено йому. Розкидані іграшки завжди прибирала я, а якби іграшки розкидала я, то отримала б за це по перше число. Якщо я йшла гуляти на вулицю, то мусила його кожен раз брати з собою. Стас швидко зрозумів свою перевагу і користувався цим. Наприклад, один раз він дражнив мене, я робила уроки, але не витримала і насварилася на нього. Стас вискочив з кімнати, а по дорозі скинув улюблену мамину вазу. Мама, прибігла на звук, дивилася на вазу мало не плачучи. А Стас почав нити і сказав, що зайшов до мене в кімнату, бо хотів зі мною погратися, а я його вигнала і штовхнула, тому ваза й розбилася. Ваза була миттєво забута, мого брата жаліли, а я до ночі стояла в кутку.
Своєму братові я була винна завжди. Відвести, доглянути, прибрати, віддати найкраще. Однак, чим старшою я ставала, тим більше в мені ріс протест. Напевно, тому я з радістю переїхала жити до подруги, коли пішла вчитися. Але ні батьки, ні брат в спокої мене ніколи не залишали. Я повинна була за ним доглядати, відвести в магазин, зробити домашнє завдання і тому подібне. До речі, коли брат не вступив до престижного вузу, винен був не він, ледар і двієчник, а я – бо не вмію пояснювати і погано його підготувала.
Якось бабуся оголосила, що хоче переписати свою квартиру на мене. Боже, як кричала моя мама, це був цілий скандал. На її думку, квартиру треба було переписати на Стаса, бо він хлопець і йому треба кудись привести дружину, а я маю знайти чоловіка з квартирою. Але бабуся була непохитна, скільки б батьки не намагались її переконати. Вона найняла адвоката і переписала квартиру на мене.
З тих пір батьки зі мною не розмовляли, вони вважали, що я була зобов’язана відмовитися на користь брата. Ми не спілкувалися чотири роки. А коли він закінчив навчання, до мене прийшли мама і брат і як ні в чому не бувало сказали влаштувати його до себе на роботу. Саме сказали, навіть не попросили.
На той час я вже жила з хлопцем і ми збиралися одружитись, він був директором фірми, на якій я працювала. Він вислухав їх і відповів, що зараз на фірмі вільних вакансій нема. Після такого, явно не чекаючи відмови, мама вилила на голову нам цілий цебер бруду і, що ми квартиру загарбали, і що я невдячна, навіть брату рідному допомогти не можу. Я слухала і плакала, а мій майбутній чоловік попросив родичів залишити квартиру. Більше вони не приходять.
Я дуже сумую за батьками. Розумію, що особливо їм не потрібна, але все одно сумую. Можливо, я не права по відношенню до них.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – mymdnow.com
