fbpx
Виховання дітей
Моя мама вдруге вийшла заміж. З нею ми живемо в сусідніх будинках. Тепер вона дуже рідко ходить до нас в гості. Адже в її чоловіка є маленькі онуки, моя мама все робить для них: готує, гуляє, прибирає. А на моїх дітей у неї часу немає, вона для них просто сусідка

Коли мені виповнилося 20 років, моя мама вийшла заміж другий раз. Її обранцем виявився чоловік, у якого теж було двоє своїх рідних дітей. Я не була проти, звичайно, хоча на мене, як мені вже зараз здається, ніхто не зважав. На той момент, я жила і навчалася в іншому місті, а так, хоч хтось близький поруч.

Вже десь через декілька років дядько Павло, другий чоловік моєї мами, умовив її переїхати в передмістя. Говорив, що там свіже повітря, свій садок та город, затишний будиночок з пічкою. маючи своє господарство, можна багато економити і жити в достатку. Що ще потрібно для зустрічі спокійної старості? Мама продала нашу квартиру, частину цих грошей віддала мені, а частину вклала в купівлю їх з чоловіком будинку.

Незабаром і я теж вийшла заміж. Дуже вдячна Богові, що послав мені таку добру людину, чоловік у мене дуже хороший. На весіллі дядько Павло попередив мене, що коли у нас народяться діти, на їх допомогу сильно нам не розраховувати. Вони вже не молоді, здоров’я не дозволяє бігати за малюками, та й просто хочеться пожити для себе. А ще він сказав, що в них є і свої діти, вони їм вже допомагають, маючи на увазі своїх рідних дітей.

Перший час, ми з чоловіком жили по орендованих квартирах, намагаючись зібрати гроші на свою власну. Але відкладати у нас зовсім не виходило, так як я на той момент вже чекала дитину. І тут, нам трапилася нагода, по сусідству з мамою продавався будинок.

Я ніколи не хотіла жити в приватному будинку, але це було краще, ніж постійно жити з малюком по орендованих квартирах. Та й ціна на нього була досить скромна. Так ми і стали жити по сусідству з моєю мамою.

Хоч сільське життя і було для мене важке, коли на світ з’явився син, але ми цілком справлялися самі. Допомоги ні від кого не просили. Мама лише іноді забігала до нас на пів годинки, просто подивитися на онука.

Через три роки у нас на світ з’явилася ще й дочка. Стало складніше. Чоловік на роботі, я по дому з двома маленькими дітьми. Якщо мені було необхідно виїхати кудись з молодшою, залишити сина на бабусю було просто не можливо. Дядько Павло відразу ж нагадував про те, що він нас попереджав.

Але нічого, потихеньку ми навчилися справлятися самі, без допомоги. Я намагалася запланувати всі свої поїздки тільки на той час, поки син в садочку. А моя мама, як і раніше, зрідка забігала до онуків.

Приблизно в той же час, що і у нас, діти дядька Павла теж подарували йому онуків. І ось з ними ситуація зовсім протилежна. Мало не з пелюшок вони подовгу проводять час у дідуся. Моя мама няньчить їхніх як рідних. Дідусь гуляє з ними, все для них роблять, а мама готує різні смаколики.

Зараз діти вже підросли і з ними не так складно. Але мені дуже прикро за своїх дітей. Виходить що для чужих дітей, моя мама – рідна бабуся, а для своїх – просто сусідка. На одних онуків у них є сила і здоров’я, а на моїх – ні!

Хвилююся, що скоро діти почнуть розуміти, що це не справедливо і почнуть задавати мені питання, чому так. А що їм відповісти, я не знаю. Як мама могла так вчинити?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – rg.

facebook